Розділ 25. Тінь під вуаллю.

Джаспер вискочив зі "Срібного полину", біг так, що аж п'яти спалахували. Навіть брудне лондонське повітря здалося йому раєм після того пекла, але він не міг зупинитися. Він пробіг два квартали, минаючи підозрілі постаті в підворіттях, і загальмував лише біля напівпідвального шинку "Сліпий щур". Це було брудне місце, але саме тут збиралися залишки його розбитої банди.

Він важко дихав, вчепившись руками в одвірок. У роті досі стояв дивний  присмак сухої лаванди – той дивний запах з її лавки досі в носі сидить.

Хлопці миттю обступили його. Вони чекали наказів, люті або бодай прокльонів, але Джаспер мовчав. Він сів біля столу й розгублено розглядав свої пальці, що помітно тремтіли.

— Ну що, босе? — прохрипів старий розбійник Шрам, витираючи брудною ганчіркою свій ніж. — Бачив її? Кажуть, вона – то просто порожнеча в чорній сукні. Що вона тобі наплела? Чи може, язик відняло?

Джаспер повільно перевів на нього погляд. В його очах, зазвичай диких, зухвалих зараз проглядав справжній, первісний страх – такий страх, що хоч під землю лізь.

— Вона не відьма, — тихо промовив він, витираючи застиглу кров зі щоки. Голос був наче не його – сухий і ламкий. — Звичайні відьми просять золото, курячі лапки або кров кажанів. Ця... ця істота бачить наскрізь. Коли вона заговорила, мені здалося, що мій брат стоїть прямо за моєю спиною. Я відчував його холодний подих на загривку, клянуся всіма святими!

Він схопив чарку дешевого віскі й перекинув її в горло одним ковтком. Але опік спирту не допоміг – внутрішній холод, принесений із лавки, не збирався відступати.

— Хлопці в Іст-Енді кажуть, що у неї під вуаллю взагалі немає обличчя, — притишивши голос до ледь чутного шепоту, додав молодий грабіжник на прізвисько Свистун. — Кажуть, там лише дві бездонні чорні діри замість очей. І якщо вона дивитиметься на тебе занадто довго, ти не просто збожеволієш – ти забудеш власне ім'я.

— Заткнися! — обірвав його Джаспер, вгативши порожньою чаркою по столу. — Вона бачить правду. Вона назвала ім’я Флетчера так просто, наче зачитувала ранкові заголовки новин. Звідки їй знати? Він же свій, він клявся на крові! Але вона знає все. Про кожного з нас. Кожну справу, яку ми завалили, кожну людину, яку ми з вантажем на ногах прикопали в доках Темзи.

Він нахилився до центру столу, і банда мимоволі подалася вперед, утворюючи тісне коло заколотників. Світло єдиної свічки вихоплювало їхні напружені обличчя.

— Кажуть, Веда з'явилася в Сохо нізвідки рівно рік тому, у ніч найстрашнішої грози, — промовив Джаспер. — Ніхто ніколи не бачив її при світлі дня. Ніхто не бачив, як вона купує їжу на ринку чи п'є воду. Вона – як привид, що раптом вирішив орендувати лавку і грати з нами в ігри. Сем "Могильник" божився перед смертю, що бачив, як вона проходила крізь зачинені двері складу, коли там була облава. Вона не просто ворожка. Вона – голос тих, хто вже не може говорити. 

Джаспер знову здригнувся, згадуючи той неприродний спокій у "Срібному полині".

— Знаєте, що найгірше? — він озирнувся на темний вихід із шинку, наче очікуючи, що чорна вуаль от-от просочиться крізь шпарини. — Вона не боїться ножів. Я стояв там, злий як чорт, готовий прирізати будь-кого, хто стане на шляху, а вона... вона дивилася на мене так, наче я – дурне цуценя, що гавкає на грозову хмару. У неї немає страху, бо вона вже знає фінал. Вона бачила наші могили ще до того, як ми народилися.

Він важко підвівся, поправивши шкіряний ремінь із ножем, але цього разу зброя не додала йому впевненості.

— Слухайте сюди, пси. Якщо Веда каже – ми робимо. Якщо вона просить – ми віддаємо останнє, навіть якщо це наші душі. Бо я краще тричі піду на шибеницю в Ньюгейт, ніж ще раз відчую на собі той погляд з-під вуалі. Той момент, коли вона знає про тебе кожну таємницю, а ти про неї – нічого, крім запаху полину. Відсьогодні вона – господиня цього проклятого району. А ми... ми тепер її пси на короткому повідку.

Банда мовчала. Навіть старий Шрам перестав точити ніж. Всі розуміли: якщо Джаспер "Кіготь", який не боявся ні Бога, ні диявола, ні королівської шибениці, так тремтить – значить, "Срібний полин" – це не просто лавка дивних речей. Це вівтар, за яким стоїть щось набагато давніше і страшніше за всіх бандитів Лондона разом узятих.

Банда "Чорних Псів"