Розділ 19. Тінь фанатика.

Ніч над Лондоном не принесла прохолоди, лише липку вологу, що заважала дихати. Темза дихала важким повітрям, що мішалося з димом від вугілля. Але тут, у престижному кварталі, де сади були відгороджені від світу високим парканом, панувала інша, оманлива тиша.

Лондон повільно тонув у вечірніх сутінках, але для чоловіка, який стояв у тіні старого в'яза навпроти маєтку Сент-Ендрюсів, час ніби застиг. Він не зводив погляду з вікна на другому поверсі, де м'яке світло свічок окреслювало витончений силует Нори. Вона повільно розчісувала волосся, і кожен помах її руки здавався йому священним ритуалом, таїнством, до якого не допускали непосвячених.

Він знав кожен її рух. Він вивчив ритм її життя за довгі місяці спостережень. Для нього не існувало іншої реальності, окрім цього вікна. Він не помічав холоду, не чув шуму карет на паралельній вулиці. Його серце билося лише тоді, коли він бачив її тінь.

Вона була його Янголом. Чиста, неземна, неторкана брудом цього нікчемного світу. Він власноруч витесав її образ у своїй уяві з білого мармуру. Вона була вищою за людську пристрасть. Вона була Божеством, якому можна було лише молитися пошепки й поклонятися здалеку, не сміючи навіть дихати в її бік.

Йому здавалося, що вона випромінює світло, яке здатне спопелити грішника. І він з радістю прийняв би цю смерть, аби лише бути поміченим. Він збирав дрібниці, до яких вона торкалася: зів’ялу квітку, яку вона впустила під час прогулянки, клаптик мережива, що зачепився за кущ троянд. Ці речі були для нього реліквіями.

І тепер... тепер цей брудний смертний збирався осквернити її своїм дотиком.

Керінгтон. Маркіз, який зухвало вважає, ніби за золото можна купити все. Він бачить у ній лише коштовну прикрасу для своєї вітальні або ляльку, яку можна зачинити в клітці своєї "турботи". Він не здатний осягнути її святості. Його руки заплямовані брудною політикою, сумнівними грошима, а можливо – і кров’ю невинних. Як він сміє навіть у думках називати її своєю дружиною? Як сміє планувати весільне ложе з тією, що належить вічності?

Чоловік у тіні здригнувся від огиди, уявивши, як грубі пальці Керінгтона торкаються її шкіри. Ця думка була гіршою за фізичний біль. Вона була отрутою. 

Лють закипала в грудях чоловіка. Це не були звичайні людські ревнощі – це було нестерпне відчуття богохульства. Наче хтось збирався вилити помиї на вівтар у порожньому соборі.

— Ні... — прошепотів він, і цей звук прорізав нічне повітря. — Ти не зробиш цього. Ти не дозволиш йому споганити твій світ.

Він стиснув кулаки.  Він мав діяти. Він мав врятувати її від цього сорому, навіть якщо вона сама через свою наївність не усвідомлювала небезпеки. Його любов була викривленою і фанатичною. Він був готовий спопелити весь світ, що загрожував її чистоті.

У кишені його пальта лежав довгий стилет – інструмент, який він вибрав для свого "священнослужіння". Він уявляв, як лезо входить у тіло Маркіза, випускаючи кров, щоб та не встигла змішатися з невинністю Нори. Смерть Керінгтона була не злочином, а актом милосердя до Всесвіту.

Він зірвав чорний тюльпан, що ріс біля огорожі, і підійшов ближче до прутів. Світло у вікні Нори раптом згасло. Вона лягла спати, не підозрюючи, що її "неземний" статус щойно став причиною винесення смертного вироку її нареченому.

Темрява, що поглинула її кімнату, стала для нього знаком. Він відчув приплив енергії, наче самі тіні маєтку підштовхували його в спину, шепочучи схвальні слова. Він знав плани Керінгтона на вечір. Маркіз любив працювати допізна, зачинившись у своєму кабінеті. Він буде один.

— Я очищу твій шлях, мій Янголе, — прошепотів він у темряву, і його очі блиснули нездоровим вогнем. — Навіть якщо мені доведеться залити його кров'ю тих, хто посмів глянути на тебе.

Він легко переліз через огорожу і безшумно зник у глибині саду. Його мета була непохитною. Маркіз Керінгтон мав померти не тому, що він був суперником, а тому, що він був негідним права дихати одним повітрям із нею. Його смерть мала стати великим жертвоприношенням на вівтар чистоти Елеонори Сент-Ендрюс.

Кожен його крок по траві був вивіреним.

І він збирався зробити це так, щоб світ здригнувся від жаху. А його Янгол залишилася невинною і недоторканою, навіть не здогадуючись, яка страшна ціна була сплачена за її спокійний сон.

Він зупинився перед входом до оранжереї Керінгтона. Ключ, завчасно вкрадений у п'яного лакея, повернувся в замку. Попереду був довгий коридор, застелений килимами, і двері кабінету, за якими нічого не підозрюючий Маркіз виписував собі смертний вирок. Чоловік поправив рукавички, вихопив стилет і востаннє глянув у бік вікна Нори. — Для тебе, — видихнув він, розчиняючись у коридорах ворожого дому.