Розділ 3. Золота клітка Сент-Джеймса.

Вечір у Сент-Джеймському палаці був сліпучим, аж до болю в очах. Золото на ліпних стелях відбивалося в тисячах кришталевих підвісок люстр, створюючи ілюзію нескінченного сонячного світла серед ночі. Важкий аромат дорогих парфумів, змішаний із солодкуватим запахом сотень воскових свічок, створював задушливу атмосферу розкоші, в якій було важко дихати.

Елеонора повільно йшла залою, і шепіт слідував за нею, мов невидимий шлейф її сукні ніжно фіолетового кольору. Вона відчувала на собі десятки оцінювальних поглядів, але її обличчя залишалося бездоганною маскою. Роки виховання не минули дарма: вона точно знала, як тримати спину під вагою поглядів, як нахиляти голову під ідеальним кутом і як усміхатися губами, залишаючи очі холодними й порожніми.

— Елеоноро, дорога, ви сьогодні просто неймовірна! Справжній діамант у короні цього вечора, — до неї "підпливли" три леді, її так звані подруги з Клубу Білих Лілій. Насправді кожна з них була готова встромити їй шпильку в спину за першої ліпшої нагоди.

Леді Беатриса, визнана головна інтриганка сезону, примружила очі, обмахуючись віялом із пір’я страуса.

— Кажуть, маркіз Керінгтон не зводив з вас очей увесь вечір. Але скажіть, люба, чи чули ви останню новину, що розбурхує кров? Весь Лондон тільки й говорить про ту жінку... як її... Веду.

Елеонора відчула, як її пальці всередині шовкової рукавички на мить заціпеніли, але зовні вона лише легким рухом поправила перлову нитку на зап’ясті.

— Ах, Беатрисо, ви знову про ці вульгарні казки для нижчих класів, — голос Нори був рівним і трохи нудьгуючим. — Мені здавалося, у вашому поважному віці вже не личить вірити в міських ворожок.

— О, це не просто ворожка! — втрутилася юна леді Флора, нахиляючись ближче й стишивши голос до змовницького пошепки. — Кажуть, вона бачить минуле через доторк і допомагає з пошуками загублених реліквій, що були вкрадені століття тому. Поліція лютує, бо не може знайти її слідів у нетрях Іст-Енду. Вона зникає в тумані, як привид, щойно справу зроблено. Подейкують, вона навіть розмовляє з душами померлих, які не знайшли спокою.

— Яка нісенітниця, — холодно зауважила Елеонора, відчуваючи, як під корсетом прискорюється пульс. — Лондон сповнений шарлатанів.

Потік пліток раптово перервався. Натовп гостей почав розступатися, мов хвилі перед носом бойового корабля, звільняючи шлях чоловікові в бездоганному темно-синьому мундирі. Маркіз Керінгтон був втіленням залізного порядку: холодний погляд світлих очей, ідеальна військова виправка та ледь помітна усмішка, яка не обіцяла тепла, а лише фіксувала його абсолютне домінування над простором.

— Міледі Сент-Ендрюс, — він узяв її руку, і Нора здригнулася всередині: холод його пальців просочився крізь тканину рукавички, наче він був зроблений з мармуру. — Ваші подруги обговорюють моду чи нові податкові закони?

— Вони обговорюють... містику, лорде Керінгтон, — Елеонора витримала його погляд, не дозволяючи собі відвести очі. — Щось про жінку на ім’я Веда.

Керінгтон ледь помітно нахмурився. У його погляді промайнуло щось гостре, як лезо скальпеля.

— Веда. Шкідливий, дестабілізуючий елемент, що сіє непотрібну паніку серед простолюду. Мої люди вже активно займаються цим питанням. Лондон – це місто закону, фактів та логіки, а не привидів та дешевих фокусів. Сподіваюся, ви не поділяєте цього сумнівного інтересу до забобонів?

— Я ціную факти не менше за вас, лорде Керінгтон, — відповіла вона, відчуваючи, як по спині пробіг холодок від його згадки про "своїх людей".

Маркіз ледь помітно усміхнувся – ця усмішка справді нагадувала рух леза, що ковзає по дорогому шовку, залишаючи за собою невидимий розріз.

— Факти – це єдина тверда основа в цьому хисткому світі, Елеоноро, — промовив він, роблячи крок уперед і безцеремонно скорочуючи дистанцію до межі пристойності. Його голос став на тон нижчим, інтимнішим, що змусило леді навколо затамувати подих. — Саме тому я так ціную вас. Ви не схожі на цих пустих ляльок, чиї голови забиті лише пір’ям та новими плітками про привидів. У вас є... небезпечна глибина. Навіть якщо вона іноді трохи лякає оточуючих.

Він повільно простягнув руку в білій лайковій рукавичці, чекаючи на її долоню. Це не було прохання. Це був наказ, загорнутий у форму етикету.

— Дозвольте мені вкрасти вас на один вальс.

Елеонора відчула легке запаморочення, наче повітря в залі раптом стало замало. Його залицяння були схожі на стратегічний наступ – виважені, сильні, неминучі. Вона поклала пальці на його руку, відчуваючи твердість м'язів під щільним сукном мундира.

Коли вони вийшли в центр зали, оркестр вдарив перші акорди. Керінгтон тримав її впевнено, ведучи в танці. Кожен його поворот, кожен крок був спрямований на те, щоб показати присутнім: ця жінка – його власність, його здобич.

— Ви занадто напружені, міледі, — шепнув він їй на вухо, коли вони кружляли повз високі дзеркала, в яких їхнє відображення здавалося парою з красивого, але похмурого сну. — Можна подумати, ви чекаєте, що стеля впаде на нас. Чи, можливо, ви когось шукаєте в цьому натовпі?

І саме в цей момент, на піку його домінування, це сталося знову.

Той самий погляд. Він не був холодним і розважливим, як у Керінгтона, і не був пустим, як у інших гостей. Це було відчуття важкої, майже фізичної присутності, наче хтось повільно провів гарячим залізом по її оголеній спині. Повітря навколо Нори наче згустилося, ставши липким.

Елеонора збилася з ритму, її каблук ледь не зачепився за складний поділ сукні.

— Елеоноро? — Маркіз миттєво підхопив її, сталевою хваткою стиснувши талію. Його очі звузилися, ставши схожими на два крижані уламки. — Вам погано? Ви раптово зблідли.

— Просто... занадто багато свічок і замало повітря, лорде Керінгтон, — збрехала вона, судорожно озираючись через його плече, намагаючись не видати свого справжнього страху.

Зала була переповнена. Сотні облич, масок, штучних усмішок. Хто це був? Отой посивілий лорд біля колон, що пильно дивився у свій келих? Чи молодий віконт, що занадто голосно сміявся з шампанським? Погляд зник так само раптово, як і з’явився, залишивши по собі лише крижаний слід на шкірі та чітке усвідомлення: мисливець не той, хто зараз тримає її за талію. Мисливець – той, хто за нею спостерігає.