ГЛАВА 2. УСВІДОМЛЕННЯ

Магрид швидко дістався описаної Ріаною околиці, підбігаючи побачив у кущах дітей, що уважно спостерігали і не видавали жодного звуку. Кмітливі малі - подумав майстер, і тішачи себе приємностями вже не так квапливо наблизився до них. близько тридцяти метрів за лісом в сторону пасовиська, відкрилася картина солодко сплячої в траві дівчини з довгим сріблястого кольору волоссям, що було рідкістю в їхньому світі. Залишивши дітей без уваги здоровань почав наближатися до дівчини помічаючи все нові і нові деталі. Вдягнена незнайомка була в шкіряні штани сумнівної якості, але чітко підкреслювали стрункі ноги та округлі стегна. Взуттям слугували чоботі, які явно відчули на собі не найкращі часи цього світу. Хлопкова рубаха з рукавами трохи нижче ліктів була заплямована слизом вчорашнього монстра та мала виріз прикривавший повні груди рівно настільки, щоб заставити Магрида деякий час затримати погляд на цьому гарному місці. Відігнавши від себе сторонні думки, майстер здивувався білосніжній шкірі, непритаманній всім кого він вбачав раніше у цьому світі.

Дівчина почала прокидатися від того що теплі сонячні промені змінилися тінню здорованя і відчувши дискомфорт неквапливо відкривала гарні карі очі. Погляд суворих чоловічих очей був надто близько для звичного життя Валії, а тим більше, явно не перше чого вона жадала побачити зараз. Думки дівчини весь час, що вона провела на галявині плуталися і найбільше чого хотів її скривджений подіями розум це повірити в те немов події що трапилися це був просто звичайний страшний сон.

- Привіт! Мене звати Магрид, - намагаючись зробити свій низький грубий голос якумога приємнішим.
Валія остаточно зрозумівши, що це не сон, відскочила що було сили в сторону від здорованя пропалюючи його незрозумілим поглядом наскрізь. Незручна пауза тривала здавалося б цілу вічність, і чоловік знову намагаєть встановити контакт з незнайомкою, остаточно переконавшись - небезпеки немає.
- Не бійся, я не скривджу тебе! Як тебе звати? - жестом гукаючи дітей аби хоч трохи послабити страх на очах дівчини. Відповіді не було..

Валія очима пробіглася навкруги, не впізнаючи місцевості, щоча часто подорожувала Україною і бачила досить багато прекрасних місць, адже природа неньки справді неймовірна. Лани, що простягаються за обрій, гори, що впираються у хмари. Ліса населені маленькими і великими звірами, а повітря від ковтка якого западала в душу ця неймовірна природа і водночас ставала частинкою тебе назавжди. 
По життю Валія була досить сильною і характером і тілом дівчиною, витривалою до стрессів та випробувань життя. Розуміючи безвихідність ситуації і потреби у всьому розібратися все ж заговорила з здорованем.

- Мене звати Валія, де я? І що відбулося? - невпервнено і тихо звучав голос срібловолосої красуні.
- Валія ти в селищі Гуртва, що відбулося це ми і зʼясовуємо, звідки ти потрапила до нас?
- Я зі Львова...
- Ніколи не чув про таке селище, дуже дивна назва. У якій частини Киротії воно знаходиться і як тебе так далеко занесло?
- Це велике місце з величною історією, як можна не чути про нього? А про яку Киротію ти взагалі? - нерозуміння дівчини наростає шаленими темпами і замість того щоб піймати промінь просвітлення занурюються в суцільну пітьму і ціла купа питань звалюється на голову.
- Киротія це назва нашого світу. - задумливо відповідає Магрид, складається враження що вони спілкуються стосовно різних речей... або навіть світів.
- Назва нашого світу планета Земля! - наполегливо продовжує дівчина!
- Дівчинко не знаю звідки ти впала, із якої планети чи з якого світу, але зараз ти знаходишся в Киротії, селище Гуртва.

Знову повисла тиша, яка глибою давила обох співрозмовників, не кажучи вже про дітей які тихо хіхікали від побаченої на власні очі інопланетянки. 
Взявши знову воді в свої руки мовчання перервав здоровань: Валія ходім до селища, я тебе представлю старійшині і подовжимо розмову за столом таверни, але спочатку тобі треба перевдягтись і на щастя речі моєї племінниці мають підійти за розміром.

Магрид встав першим і символічним жестом подав руку дівчині, показуючи дружелюбність намірів та свою галантність. Не зволікаючи срібловолоса мандрівниця прийняла пропозицію здорованя і уважно прислухаючись до звуків природи та озираючись навкруги пʼятеро дітей першими розчинились між деревами, а за ними і Магрид з Валією. Йшовши стежкою погляд дівчини здивовано зупинявся на кількості зайців та лисиць навкруги, вони зовсім не боялися настільки що часом потрібно було переступати їх щоб не наступити.
- Магрид, чому так багато неляканих звірів навколо? 
- Це одна із загадок нашого світу, після полювання вони зʼявляються на тих самих місцях де були впольовані нашими мисливцями, ми не знаємо чому так виходить. Можливо в місті є відповіді на ці питання, та наше поселення близько ста зим не контактувало з місцянами.

Між дерев споглядалися деревʼяні будинки і що ближче підходили до селища тим більша кількість будинків поставали перед Валією. Навколо них вирувало життя, селяни займались своїми важливими буденними справами, а діти безтурботно бігали та бавилися навкруги. Відчуття було ніби потрапила в наше звичайне земне село в карпатах чи передгір'ї, така самісінька метушня. Ностальгія за бабусиним селом, друзями поглинули дівчину у спогади, які обірвав Магрид.

- Ми на місці, тут живе моя племінниця, спробуємо тебе перевдягти в щось людське. Ходи за мною. - І здоровань впевнено ввійшов в середину. Будинок і ззовні і в середині був простий без пафоса та зайвих деталей декору, у вітальні стояв стіл з двума лавками, декілька полиць, на одній з них лежав посуд, а інша привернула увагу обережно і дбайливо розкладеною зброєю. Кинжали лежали на нижній полиці, вище в піхвах лежав меч схожий на козацьку шашку, на верхній полиці лежав сагайдак стріл лук до якого висів на стіні і мав злегка блакитне світіння. 

- Нейра! Ти де сховалась? Приймай гостей! - Схожим на батьківський тон прогримів Магрид та впав всією масою на лавку, не забувши жестом запросити і Валію. Тиша змінилася ледь чутними кроками Нейри. - Привіт дядьку! Хмм.. Несподівано, ти нарешті вирішив знайти собі дружину? Гарна, але занадто тендітна для тебе. - з легкою посмішкою кинула дівчина. Нейра виглядала вольовою, сильною дівчиною, темне волосся зібране у хвіст достигало поясу, чіткі риси обличчя до яких личив смарагдовий колір очей. Фігурою майже повністю відповідала Валії, якщо не рахувати не такі виражені груди, але здавалося це геть не бентежило мисливицю.
- Нейра! Поводь себе чемно! Діти знайшли Валію біля лісу сплячою.. - без затримок розповів всю історію спочатку. - А тепер йди но подивись у своїй кімнаті щось з одягу, як перевдягнетесь сходіть до джерела змийте цей незрозумілий слиз та приходьте в таверну, я заберу старого Дрейка.
- Хто такий Дрейк? - прихована небезпека більше не турбувала Валію, але ж мала знати з ким буде нове знайомство.
- Це наш старійшина, нормальний старий! Він тобі сподобається. - Кинув здоровань і розчинився в дверях.