РОЗДІЛ 2

Арес

Холодний вітерець пробився крізь фіранку, що була повністю відчинена на ніч. Я посміхнувся. Як добре, що ця кімната не на сонячній стороні. Та й взагалі, будинок просто знахідка. Навколо густий сосновий ліс, що заполоняє кожен міліметр легенів своїм ароматним запахом (навіть коли вікно зачинене, адже цей запах просочується крізь стіни). Він зі всіх боків, огорнутий тишею, спокоєм, мороком. Затишне місце.

Зі свого велетенського ліжка, я бачив вікно, яке простягалось майже на всю стіну, воно було вражаючих розмірів, аби можна було милуватися цим неймовірним видом гір та лісу, дерева якого о цій порі наполовину покриті густим туманом.

Я підвівся з ліжка, накинув халат з атласу, що сягав аж підлоги, на оголене тіло.

Поспішно оглянув свою кімнату. Її не можна було назвати просторою, навпаки, мінімалістична, адже в ній нічого зайвого: велике зручне ліжко, зроблене з дубу, широке підвіконня, біля якого лежало кілька книг, які я інколи брав до рук почитати, килим сірого кольору з мʼяким та довгим ворсом простягався майже на всю кімнату.

Відчинивши двері, я одразу натрапив на Джейсона — мого вірного слугу та радника. Його відданість мені була на межі з фанатизмом, а уважність і бойові навички не раз ставали нам у пригоді. Джейсон неодноразово показував на ділі свою майстерність у французькому бойовому мистецтві — сават. Проживши вісім років у Франції, він оволодів техніками як рукопашного бою, так і ударами ногами, що зробило його універсальним бійцем. За це я б його навіть поважав, якби він не скиглив як ображена дитина (це ставалось доволі часто).

— Арес, цей будинок дуже старий і відлюдькуватий! — розгнівано мовив Джейсон, його обличчя скривилося у розлючену гримасу, що дуже мене потішило.

— Так це ж ідеально, — посміхнувся я.

— Бачу, ти в доброму гуморі! До твого відома, у коридорі в лівому крилі протікає дах, а ще у вітальні. Цивілізації немає. Це місце не придатне для життя…

— Я тебе прошу, не скигли як дурне дівчисько. Ти тут лише третю ніч.

— Так, третю, і терпіти я більше не хочу. Ти тільки згадай, які були в нас апартаменти в Римі! Ця халупа й близько не стоїть з тим будинком.

— А мені це місце по душі, — мрійливо мовив я.

— Ми не можемо тут залишатись…

— Ти забуваєш, — різко мовив я, — що, твоя думка не важлива, ти будеш там, де я скажу.

Я обійшов його і попрямував до вітальні. Джейсон, хоч і був розлючений, але поплентався за мною.

— Аби ти виконав справу, нам потрібно бути серед людей… — почав обережніше Джейсон. — Виконати задумане буде легше, якщо ти будеш серед потрібних нам людей, — він акцентував увагу на слові «потрібних».

Як я не хотів погоджуватися зі сказаним, але він мав рацію. І чому він завжди виявляється правим?

Я зайшов у вітальню. Вона, у порівнянні з моєю кімнатою, була дуже просторою і водночас затишною. Величезний камін займав своє почесне місце праворуч від входу, його полум'я яскраво освітлювало кімнату, зігріваючи кожен міліметр цього зачиненого простору, проте якщо підійти ближче, жар буде настільки сильним, що навіть на відстані витягнутої руки можна добряче підпекти шкіру. Високі стелі з дерев'яними балками надавали приміщенню величі, а м'які крісла і диван, оббиті темно-зеленим оксамитом, розташувалися лівіше від каміну. Стіни були вкриті старовинними гобеленами, на яких зображено полювання на диких тварин. У центрі кімнати стояв стіл, завдяки якому кімната пропахла сосною. Він був розрахований на 7 персон, однак вже який день поспіль сиджу там лише я.

— Де сніданок? — я зробив вигляд, наче проігнорував його слова. Це його розлютило, а кутики моїх губ поповзли доверху, утворюючи глузливу посмішку.

— Меґ скоро його принесе.

Меґ — скромна дівчина, яка впала в око Джейсону вже давно. Він намагається приховати зв'язок з нею, однак він не знає, що я неодноразово чув, чим вони займались у його кімнаті. Я бачив, що наша покоївка — його вразливе місце, тому не спішив звільняти її. Хоча, правду кажучи, виконувала вона свої обов'язки не найкращим чином. Ось, наприклад, сьогодні: вже дев'ята ранку, а сніданку досі нема.

То ж, як я вже казав — звільняти її я не планую. З її допомогою можна дуже добре маніпулювати та підкоряти собі Джейсона. Не те, що я йому не довіряю чи боюсь зради. Але життя мене навчило нікому не вірити, і тому, підпустивши до себе Джейсона так близько, я подбав, щоб він навіть не подумав про те, аби мене підставити.

Меґ принесла сніданок і почала сервірувати стіл. Я глянув на неї оцінюючим поглядом. Русяве волосся, зелені очі, тендітна тілобудова.  Сукня сірого кольору, у якій вона наче зливається зі стінами. Вона звичайна. Нічим не вирізняється серед інших. Чим же тоді вона підкорила Джейсона? Чи можливо, все діло в її прихованому потенціалі, який вона розкриває у ліжку, хто зна… Хай там як, мене це ані скілечки не цікавить.

Джейсон все ж вирізнявся краще на її фоні: руде хвилясте волосся, ластовиння, тонкі губи, блакитні очі та міцна статура. Додамо до цього списку навчики з бойового мистецтва, однак характер у нього такий, що не побажаєш й ворогу. Можливо, Меґ просто єдина хто витримує його. Це вже більше схоже на правду.

— Ваш сніданок готовий, — мовила Меґ і перед тим, як покинути кімнату, кокетливо глянула на Джейсона.