Розділ 6

     — Анно, привіт, ем... давно вже не зідзвонювались, як справи? — Джейн намагалася говорити якомога безтурботніше. Анна вочевидь була здивована такому раптовому дзвінку.

- Привіт, Джейн, в мене все добре, зараз... - вона зам'ялася. - Я зараз на роботі у відділенні, - їй явно було незручно згадувати у розмові про роботу. Але Джейн тільки зраділа.

— Анно, просто чудово, що ти на роботі, я хотіла попросити тебе про послугу. Ти не могла б подивитись у карті місис Кларк, якісь дані про рідних, може хоча б домашню адресу...

На тому кінці трубки повисла тиша.

- Джейн, навіщо тобі все це? Ти не винна, ми не винні. Ми не могли їй допомогти. Час уже відпустити той день. Я знаю – ти докоряєш собі тому, що просто пішла того дня, але ми все одно нічого не могли зробити.

Джейн тільки зараз згадала, що саме через слова Анни вона найбільше вірила у свою схибленість. І так - те, що Айронвуд існує, не спростовує слів подруги, але, з урахуванням вчорашньої статті, Джейн все менше думала, що справді просто вийшла. Але з цим вона розбереться трохи згодом.

— Анно, мені просто треба знати адресу чи телефон родича, хоч щось. Мій психіатр доктор Коллінз каже, що для успішної терапії мені необхідно розібратися із цим моментом.

— А, ну якщо тобі так лікар порадив, я, звичайно, допоможу. Чекай смс протягом години. Постараюсь знайти щось.

- Дякую. Чекатиму.

Джейн відключила телефон і спустилася на кухню до сніданку. Лексі з Анабель на жаль вже поїхали. Тато жував бутерброд, слухаючи ранкові новини. Мама, спокійно потягувала каву. З появою Джейн вони лише хором сказали "Доброго ранку". У цей момент Джейн зрозуміла, що вчора була надто сувора до них. Так, мабуть, їм варто повірити їй, підтримати. Але тільки зараз вона усвідомила, як вони втомилися. Вона пропала на два місяці, і мама з татом не знали, що відбувається з їхньою дочкою. А потім на них впало все це: її викрадення, її апатія, лікування психіатра, крах професії. Скільки ж їм довелося натерпітись.

 В руках Джейн тримала стару газету Дарія.

— Мамо, тату, вибачте мені за те, що я вам стільки вчора наговорила, вам довелося нелегко, я знаю. Просто - це правда, я провела в іншому світі два місяці, - вона поклала на стіл газету. — Прочитайте цю статтю, зелена вода, про яку я розповідала вам, була в нашому світі, і місис Кларк була причетна до цього. Не хвилюйтеся за мене, все налагодиться, я розберуся з цим.

Мама дивилася на Джейн таким жалісливим поглядом.

— Я знаю, ви не вірите мені.

— Ні,— перебила її мама. — Ми віримо, просто нам складно усвідомлювати, що ми не вірили тобі так довго, і ми не знаємо, як спілкуватись з твоїм хлопцем, адже він король.

Джейн посміхнулася, в її душі панувало почуття, що все встає на свої місця.

— Можливо, вам не доведеться звикати до цього спілкування, — вона зітхнула. — Він хоче повернутися назад, щоб урятувати тих, хто міг залишитися живим. Він прагне, щоб його сили повернулися, і здається, вони почали з'являтися вчора, коли він створив пташку. Ну, побачимось ввечері.

— Звісно, люба.

Джейн знала, що все, що відбувається, складно для всіх. Але її рідні та вона сама встали на вірний шлях і це головне. "Дзінь-Дзілінь". Звук SMS повідомлення. Джейн тремтячою рукою відкрила повідомлення від Анни. Там була адреса місис Кларк. Джейн упіймала таксі й немов у тумані приїхала в потрібне місце. Коли вона вийшла біля дому Дороті Кларк, вона усвідомила, що в будь-якому разі мала тут опинитися. Якщо навіть усі мають рацію, стверджуючи, що вона не могла її врятувати, все одно ця жінка була першою, хто показав їй, що не все можна врятувати, якщо ти тільки цього захочеш. Іноді все відбувається так, бо має так бути. Джейн пройшла доріжкою до будинку. Який чудовий сад! Усюди красувалися пишні кущі жовтих троянд. Через буйство жовтого кольору цей будинок здавався таким теплим і затишним. Біля дверей стояла садова лійка. Смішно, та на ній теж були намальовані жовті троянди. Напевно, це були улюблені квіти місис Кларк.

Джейн постукала у двері. Наївно думати, що хтось живе в домі бабусі, яка померла пів року тому, але Джейн про себе молилася, щоб їй зустрівся тут хоч хтось. Двері раптово відчинилися, на порозі стояла жінка похилого віку.

- Чим можу вам допомогти?

Джейн настільки не очікувала, що хтось опиниться в будинку місис Кларк, що спочатку розгубилася.

— Я…я… Я та дівчина, яка працювала в кардіології, Джейн… — вона не знала, що сказати ще.

Жінка лагідно посміхнулася.

- Заходь, Джейн, - вона жестом запросила дівчину увійти. - Я знаю про тебе. Ти та сама дівчина, яка намагалася врятувати мою сестру, а потім пішла і тебе викрали бандити.

— То ви сестра місис Кларк? Ви, мабуть, звинувачуєте мене...

— Ти що! Моя сестра була старою жінкою. А ти не знала Джейн, що старі люди іноді вмирають?

— Чесно кажучи, це смішно звучатиме, але я не знала. Мені пощастило, що в мої двадцять чотири роки мої бабусі та дідусі живі, усі четверо. І я ніби й не знала, що старі люди вмирають. Так, я цього не знала. Адже вона могла прожити до ста років, а прожила всього сімдесят шість... Хоча за останній рік я дізналася, що вмирають не лише старі люди.