Частина 2. Розділ 1

       За все своє життя Джейн брала участь у великій кількості конкурсів. У дитинстві вона розгадувала кросворди та відправляла ключові слова до редакцій журналів. У підлітковому віці вона збирала кришечки від солодких напоїв, сподіваючись назбирати потрібну кількість для отримання призу. Ставши дорослою брала участь у всіх розіграшах, що проводилися соціальними мережами. Але ніколи їй так і не вдалося нічого виграти. Навіть одного разу, коли мама привела її до театру, і там був Святий Миколай, який роздавав цукерки за розказаний віршик, вона начисто забула всі новорічні вірші. І, звичайно, нічого не отримала.

І в той час, як її друзі та знайомі засмучувалися за подібні програші, Джейн завжди в глибині душі раділа своїм. Тому що їй завжди здавалося, що кожного разу, коли вона щось не вигравала, вдача накопичувалася для чогось грандіозного. Наче всі переможці конкурсів витрачали свій успіх, а вона накопичила. Назбирала для якогось одного серйозного фарту у житті. І була права. Цей день настав. День, коли вона вижила і повернулася у свій світ.

Жителі Айронвуда ніколи не розгадували кросвордів, не збирали кришечки та не слали репостів. Навряд чи вони взагалі знали принцип розіграшу, але кожен із них неодмінно хотів виграти своє життя, але виграла лише Джейн, яка нагромадила свій успіх.

                                                                                       * * *

     Джейн лежала на землі та дивилася на зірки. Десь далеко гавкали собаки, завивав вітер. Вона просто лежала і дивилася. Так, варто було б кудись повзти, можливо просити про допомогу, адже її рани не чекатимуть довго, але вона не знала, де взяти сили. Вона зігрівала себе думками про те, що вона вдома, скоро побачить батьків, сестру та Анабель. Вони допоможуть їй усе це пережити, вона не самотня. Вона обов'язково виживе заради Фелікса, Трістана, Маркуса та Вайолет, Сари, Меліси та Таяни. Джейн схлипнула: адже вона ніколи так і не дізнається, чи живий хоч хтось із них. І як цей чудовий ранок, коли вона знову побачила Фелікса, обернувся таким жахіттям!

Одна з собак, що гавкали вдалині, несподівано завила, так сумно, що серце Джейн зовсім розірвалося під це виття. Вона слухала цю пісню довго-довго і навіть встигла забути, що вона тут робить, і хто вона взагалі така.

Раптом неподалік почулися кроки, а потім голоси:

— Скільки ми триматимемо їх тут? Ти казав, що ми за тиждень виб'ємо викуп із верхівки, а в результаті ми сидимо тут два місяці й лише витрачаємо їжу на цих ідіоток.

   Джейн хотіла покликати цих людей і спробувала перевернутися зі спини на живіт, але лише ойкнула від болю.

- Хто тут?

Дівчина інстинктивно принишкла. Ще секунду тому вона хотіла кликати їх на допомогу, але чомусь зараз вона більше не бажала, щоб ці невідомі люди знайшли її. Джейн дуже швидко згадала, що вона більше не в Айронвуді, а у своєму світі, де вночі частенько розгулюють не найкращі люди.

  Чоловіки підійшли ближче.

— Дивись, кретине, одна зі стерв втекла, поки ти набивав своє пузо. Ти коли жереш, взагалі нічого не чуєш і не бачиш. Сам тепер і тягни її назад.

Хтось нахилився і, схопивши Джейн за комір сорочки, потяг її по землі. Незнайомець тяг дівчину дуже повільно. Після того, як її тягла невідома тварюка, подібне поводження з її тілом здавалося дрібницею. Джейн зовсім не розуміла, що відбувається, навіть не відчувала страху. Напевно, вона так сильно боялася останні години, що її страх, просто, вичерпався і може більше вже ніколи не з'явиться.

Нарешті її затягли до якогось приміщення, краєм очей вона побачила ще кілька пар жіночих ніг. Але, крім цих двох чоловіків, ніхто більше не подавав звуку.

- Трясця твоїй матері, ти тільки подивися на неї. Тебе що собаки обгладжували? - Він глухо хихикнув.

— Це все дуже весело звісно, — озвався другий, — головне – не втекла, але хай йому дупа, ти що не бачиш – з такими ранами вона довго не протягне, а це вже зовсім інша стаття.

— Заспокойся, ми лише викрили їх. А ця сама нарвалася, вибігла та потрапила на собак.

— Ага, ти це копам розповідатимеш?

— Не доведеться нам нічого розповідати, отримаємо викуп та звалимо. Взагалі копів не побачимо.

Серед нічної тиші почувся далекий звук сирени.

- Це що копи?

— Бляха, вічно ти тільки щось ляпнеш відразу це і трапляється, так і знав, що твоє базікання наврочить. Головне - заткнися і більше слово це не дзявкай.

Кроки двох викрадачів поспішно віддалялися від Джейн, а вона залишилася блаженно лежати на підлозі в довгоочікуваному спокої. Навколо неї було чути якісь невиразні шерехи, перед очима часом пересувалося чиєсь взуття разом із його власником, а звуки поліційної машини були дедалі ближче, вже виразно чувся гул моторів і чиїсь голосні голоси. Джейн перекинулася на спину. Вона вже зовсім її не відчувала, та й інші частини тіла існували немов самі по собі. Вона просто лежала і дивилася на стелю цієї невідомої будівлі. На ній красувалися потоки різних кольорів та розмірів. Джейн відчувала, що ось-ось зможе побачити в цих плямах справжню картину, ніби вона неодмінно мала там бути, але поки невловимо ховалася від дівчини під виглядом старої заляпаної стелі. Навколо Джейн лунало безліч звуків: голоси, кроки, сирени, шарудіння. Вона чула у всій цій гамі звуків далеку музику.