Розділ 13

   Трістан сидів на піску і дивився на бурливі хвилі, що накочували одна на одну. Він так давно не бачив цієї чарівної картини, що вже й забув, що у світі існує щось настільки вільне. Свобода - це те, чого йому так не вистачає в житті. Його серце співало від того, що він нарешті вийшов зі свого помешкання, незважаючи на всіх людей, що гидливо витріщаються вслід. Жоден зневажливий погляд не може затьмарити красу навколишнього світу. Він відчував себе надміру щасливим і напрочуд вперше в житті – сильним.

Завдяки Джейн, дівчині з невідомого світу, він зміг подивитися на себе іншими очима. Вона вірить, що він зможе захистити її у разі небезпеки, не гірше за будь-якого чоловіка. А Трістан вірить їй. В її світі людей з вадами не відділяють від інших. Вони живуть таким самим життям, як усі. Попри всі жахи, що існують у світі Джейн, він таємно мріяв потрапити туди. Трістан не раз лякався слухаючи розповіді дівчини, але, всупереч страху, знав: він зміг би уникнути вбивств, хвороб, захистити свою сім'ю, якби довелося. Тому що там він був би вільний, як ніколи тут не буде. Бо там у нього було б кого захищати – у нього могла б бути родина. Справжня сім'я: дружина та діти.

Колись він хотів, щоб Фелікс вилікував його ноги, і тоді він нічим не відрізнявся б від решти. Зараз він мріяв, щоб король залишив його ноги такими, якими вони є, але відправив його разом із Джейн у її світ. Трістан жив би поруч із нею, танцював їй щовечора під оркестр із маленьких чоловічків з дивного приладу. Тоді він став би найщасливішою людиною серед усіх світів. Як багато в цьому всьому "якби", "було б" і "міг би" і нічого в теперішньому часі.

Трістан важко зітхнув. Життя у світі Джейн було б чарівним. Тепер він знав, що його місце не тут, не у Великих садах. І його сьогоднішній вихід буде першим кроком до того, щоб колись піти з цього світу назавжди. В Айронвуді навіть із нормальними людськими ногами він не зміг би жити безтурботно. Привітно спілкуватися з людьми, які зневажають тебе? Ні, він би не зміг. Звичайно, Трістан давно усім пробачив. Невідомо чому, але він не вмів тримати зла, ні на кого. Але це не означало, що він любив мешканців Айронвуда і хотів би жити з ними пліч-о-пліч.

Трістан вдивлявся в горизонт, сподіваючись якнайшвидше побачити Джейн.

Джейн... Вона заповнила весь час, всі його думки. Він ніби спав усі ці роки й лише з її появою прокинувся. І навіщо Джейн знадобилося діставати кулон королеви? Все в неї якісь чудасії. І ці чудасії, хоч би якими дивними вони були – прекрасні. Навіть те, що вона бреше іноді. Хоч це й засмутило його сьогодні, все одно вона надзвичайно добра. Вона ніби просто не розуміє, що брехати погано.

Трістан здригнувся від різкого крику чайки. Цей звук був таким чужорідним – над Великими Садами птахи пролітають рідко і дуже маленькі. Треба ж, навіть звуки, пов'язані з морем, для нього наче нові.  Головне - не шарахнутися побачивши сенеял, коли він поведе Джейн в печеру. Такої ганьби він не переживе. Він і так демонструє їй на кожному кроці свою неповноцінність і відчуженість від усього світу, навіть зараз, сидить на березі замість того, щоб бути поруч з нею в морі.

Цікаво, якщо у світі Джейн такі люди як він – звичайна річ, може і закохуються в них так само як в інших людей? Ні, він боявся цих надій. Трістану ніколи б навіть на думку не спало, вважати, що він може подобатися простій дівчині з села, не кажучи вже про шляхетну даму виняткової вроди з добрим серцем та чарівною душею, як Джейн. Але її світ зовсім інший, світ, де все можливо і тому часом, він дозволяв собі подібні думки.

На горизонті почав з'являтися рибальський човен. Трістан скочив на ноги і в нетерпінні побрів до води. Слава Матері Природи, з Джейн все гаразд. Він не знаходив собі місця від хвилювання.

Бруно допоміг дівчині спуститися з човна у воду і потягнув своє судно до причалу. Джейн була мокра з голови до п'ят, але виглядала дуже задоволеною. Невже вона змогла дістати кулон, що бовтався під водою двадцять чотири роки?

-Трістан! — Джейн підбігла до нього, розмахуючи затиснутим в руці кулоном. - Я змогла! Це - кулон королеви.

Такої широкої та променистої посмішки йому ще не доводилося бачити на її обличчі.

- Як тобі це вдалося? — його захопленню нею здавалося, не було меж.

— Це було простіше, ніж я думала. Я побачила його майже відразу, як опинилася на глибині. Він так виблискував завдяки  рубінам і лежав просто на кормі корабля! Ти не повіриш, але навіть сонячний промінь, що пробивався крізь товщу води, падав прямо на нього, ніби вказівкою показував, де він. Це доля. Я вже не вперше переконуюсь, що потрапила сюди не випадково.

- А що таке доля? — Джейн постійно говорила незрозумілі слова, і їхній зміст було неможливо запам'ятати. Але він хотів пізнавати світ Джейн. Все, що пов'язано з нею, було надзвичайно важливим.

— Доля – це те, чого не можна уникнути. Це збіг обставин, які незалежно від тебе, все одно відбулися б. Я мала дістати кулон. Може завдяки цьому король подобрішає, і всі ви заживете щасливо.

Трістан зітхнув, вона ще не зрозуміла, що Фелікса нічого не розчулить.

- Леді Джейн, - крикнув Бруно, який вже прив'язав човен, - я вам ще потрібен?

— Ні, Бруно дякую. Ми все зробили. Ви йдіть, а ми ще піднімемося до печер.

Рибалка весело помахав Джейн і, кинувши останній зневажливий погляд на Трістана, побрів з пляжу до свого села.