Розділ 3

Крістал приземлився на вузький карниз головної вежі. Його лапи ковзали по гладкому каменю, а кришталева луска почала тьмяніти під впливом темної магії Лорда.

​— Тут мої сили згасають, Аню, — прохрипів дракон. Його голос тепер був лише слабким шепотом. — Цитадель висмоктує вібрації. Якщо ми не знайдемо Золото Звуків за десять хвилин, я знову стану скляною іграшкою, а ти... ти забудеш, як звучить твоє власне ім’я.

​Аня зістрибнула на холодний обсидіан. Вона відчула, як тиша тисне на вуха, намагаючись пробратися всередину. Вона швидко дістала скрипку.

— Я не дам йому перемогти, Крістале. Тримайся поруч!

​Вони увійшли всередину через розлом у стіні. Зала за залою були заповнені дивними скляними колбами. Всередині них щось мерехтіло: там були закриті сміх немовлят, шелест липневого дощу, гавкіт цуценят і навіть перші зізнання в коханні. Лорд Безгуччя колекціонував звуки, перетворюючи їх на мертві експонати.

​— Це жахливо... — Аня торкнулася однієї з колб, і всередині неї жалібно забринів голос скрипки, дуже схожий на її власний. — Він забрав навіть музику минулих років!

​Раптом підлога здригнулася. Зі стелі почали спускатися Тіньові Ткачі — істоти, виткані з чорного диму, що замість пальців мали довгі голки. Вони зашивали роти кожному, хто намагався видати хоч звук.

​— Крістале, захищай колби! Якщо вони розіб’ються без музики, звуки зникнуть назавжди! — крикнула Аня.

​Дракон став у центр зали, закриваючи собою стелажі з голосами. Він бив хвостом, викрешуючи іскри, але Ткачі були невловимі — вони просочувалися крізь його кришталеве тіло, наче туман.

​Аня зрозуміла: фізична сила тут безпорадна. Вона приклала смичок до Срібної Струни. Але скрипка мовчала. Тиша була настільки потужною, що звук просто не міг народитися.

​— Співай... — почула вона слабкий голос Крістала. Дракон почав повільно вкриватися сірою патиною іржі тиші. Його лапи почали застигати. — Твій голос... це єдине, що не можна заперти в колбу, поки ти жива...

​Аня заплющила очі. Вона згадала все: як мама кликала її обідати, як Мушка радісно гавкала, зустрічаючи її зі школи, як Арес ричав у джунглях. Вона почала співати. Спочатку це було просто тихе мурчання, але з кожною секундою голос міцнів. Це була пісня про Життя, яке неможливо зупинити.

​— Голос вітру, голос трав, тиша нас не забере... — співала вона.

​І сталося диво. Срібна Струна почала резонувати з її голосом. Скрипка заспівала сама, без смичка! Звук став настільки чистим і високим, що обсидіанові стіни почали тріскатися. Тіньові Ткачі почали розсіюватися, бо не могли витримати чистої гармонії.

​Раптом наприкінці зали відчинилися масивні двері, і звідти вийшов Лорд Безгуччя. Це була висока постать у плащі з чорного пір'я, замість обличчя у нього була дзеркальна маска, в якій Аня бачила лише своє відображення, але без рота.

​— Маленька скрипалька... — його голос був схожий на тертя пінопласту об скло. — Твій голос — це остання деталь моєї колекції. Коли я його заберу, світ стане ідеальним. Без криків, без суперечок, без музики. Тільки вічний спокій.

​Він підняв руку, і з його пальців вилетіли чорні нитки, намагаючись обплутати Аню.

​— Крістале, зараз! — скомандувала Аня, не припиняючи пісню.

​Дракон, натхненний її співом, зробив останній ривок. Він ввібрав у себе все світло, що виходило від скрипки, і випустив його потужним променем прямо в дзеркальну маску Лорда.

​— Музика — це не шум! — вигукнула Аня, вдаривши смичком по всіх чотирьох струнах одночасно. — Це серцебиття світу!

​Дзеркало на обличчі Лорда тріснуло. З нього вирвався тисячоголосий крик — усі вкрадені звуки одночасно вирвалися на волю. Колби в залі почали вибухати одна за одною, і Цитадель наповнилася неймовірним хаосом: сміхом, плачем, співом птахів і шумом моря.

​Лорд Безгуччя почав танути, наче сніг під сонцем, бо він сам був лише відсутністю звуку.

​— Ми перемогли... — прошепотіла Аня, падаючи на руки Крісталу, який знову став теплим і прозорим.

​— Ні, Аню, — дракон підняв її на крило. — Ми тільки почали. Звуки вільні, але тепер їх треба повернути додому. Дивись!

​З вершини Цитаделі в небо злетів золотий стовп світла — Золото Звуків. Воно розсипалося мільйонами іскор, повертаючи голос кожній горі, кожній річці та кожній істоті у Верхніх Скелях.