Розділ 2

Крістал підійшов до дівчинки. Його кришталеве тіло все ще було крихким, але всередині нього вже пульсувала надія. Він акуратно, наче живу дитину, взяв Аню за руку своїми скляними кігтями.

​— Вони повернуться, маленька Провіднице, — його голос пролунав глибоким, але слабким гулом. — Я відчуваю їхні вуха-локатори всюди. Але тепер у нас є ти. І твоя музика.

​Вони вийшли з печери. Верхні Скелі зустріли їх темрявою та холодним вітром, який пролітав крізь кварцові піки без єдиного звуку. Небо було затягнуте важкими, сірими хмарами — Пеленою Глухоти Лорда Безгуччя.

​— Куди ми йдемо? — запитала Аня, і її власний голос здався їй занадто голосним у цій тиші. Музика в печері розбила чари Глухоти, але тут, під відкритим небом, вона знову була простою дівчинкою.

​— До Піку Відлуння, — Крістал подивився на найвищу гору, що ховалася в хмарах. — Там, у Цитаделі Безгуччя, Лорд тримає Золото Звуків. Якщо ми не повернемо його до повного місяця, всі звуки світу перетворяться на камінь.

​Аня подивилася на далеку гору. Вона здавалася недосяжною.

— Крістале, я звичайна дівчинка. Я не вмію літати, і моя скрипка... вона не завжди працює.

​Дракон підвівся на лапи. На його спині з’явилося зручне сідло, витесане з прозорого кварцу.

— Назад дороги немає, Аню. Твоя магія — це сміливість, а моя — це світло, яке ти оживила. Стрибай на спину! Ми йдемо на полювання за тишею!

​Аня вхопилася за його кришталеву гриву, і одним потужним стрибком Дракон закинув її на спину. Вона міцно трималася, відчуваючи, як магія Крістала огортає її, захищаючи від холоду.

​— Тримайся за мій хвіст! — голос Крістала пролунав у її голові, але тепер він був могутнім, як грім.

​Вони злетіли. Крістал не просто летів, він перетікав, як світло, між кварцовими піками, розрізаючи Пелену Глухоти своїми крилами-блискавками. Аня міцно трималася, відчуваючи, як вітер б'є в обличчя, і вперше в житті вона чула цей вітер — він співав мелодію, яку Крістал повертав світу.

​Раптом з-за рогу вилетіла зграя механічних мишей з червоними очима. Вони не пищали, а скреготіли металом, намагаючись оточити команду Ані. Це були мисливці Лорда Безгуччя.

​— Аню, використай свій голос! — гукнув Крістал, стаючи в бойову стійку. — Заспівай їм пісню сну!

​Аня заплющила очі й згадала, як мама співає їй колискову. Вона почала мурчати — спочатку тихо, а потім все голосніше. Її мурчання перетворилося на золоту хвилю енергії. Механічні миші, торкнувшись цієї хвилі, почали розпадатися на іскри.

​— Це лише початок, — прошипіла Аня ,  випускаючи пазурі, що світилися блакитним. — Тіньовик дістався і сюди. Він забрав «Місячний Вус». Без нього коти забувають, хто вони. Вони стають просто тінями.

​Раптом з темряви вилетіла величезна механічна сова з червоними очима. Вона не пищала, а скреготіла металом, намагаючись оточити команду Ані. Це був Сова-Вартовий Лорда Безгуччя.

​— Аню, грай! — гукнув Крістал. — Його вуха налаштовані на тишу! Нам потрібна музика, щоб засліпити його!

​Аня схопила скрипку і смичок. Вона почала грати швидку, бойову мелодію. Срібна Струна палала в її руках, розрізаючи темряву. Дракон злетів під купол печери, розбиваючи тіні своїми кришталевими крилами, а кожна нота скрипки ставала для нього щитом.

​Почалася велика ювілейна битва — битва, де зброєю була краса, а бронею — чисте серце.