Світ Верхніх Скель помирав у мовчанні. Раніше тут кожна крапля дощу, падаючи на кварцову землю, вибивала дзвінку ноту «до», а птахи співали так злагоджено, що небо ставало фіалковим від задоволення. Тепер же над горами панувала важка, липка тиша Лорда Безгуччя.
Аня стояла на краю прірви, тримаючи в руках свою скрипку. Її пальці змерзли, але серце палало. Перед нею, на самому піку, височіла велична фігура дракона. Крістал виглядав як найпрекрасніша статуя у світі: його крила були розгорнуті, голова піднята до неба, але він був холодним і нерухомим.
— Я поверну тобі голос, — прошепотіла Аня.
Вона приклала смичок до струн. Перша нота була тихою, як зітхання вітру. Друга — яскравою, як іскра вогню. Срібна струна завібрувала, і по тілу кришталевого дракона пробігла перша жива тріщинка. Десь далеко Лорд Безгуччя відчув цю вібрацію і розлючено закричав, але його крик не мав звуку.
Почалася остання битва за гармонію світу.