СрІбна Нитка МІж Скелями

111. Я ДИВЛЮСЬ КРІЗЬ ПАРКАН ТВОЇХ БРІВ

Я ДИВЛЮСЬ КРІЗЬ ПАРКАН ТВОЇХ БРІВ

Я давлюсь крізь паркан твоїх брів, Що-лінійні мости чорно-сині. Я дивлюся на них, мов у рів, І я бачу сади десь за ними.

Так, я бачу трояндовий сад, І я бачу лозу, що із бронзи. Груші-голови на ній висять, Й виноград, наче пальці морозні.

І я чую зелений хрускіт, І я чую зелену траву, Що сама себе рве і за Прустом На старій садить еру нову.

Шелестять тіні нової ери — Білошкірі молочні тумани, Тихо бродять між соляним тернем, Між рожевих півкуль — що троянди.

Звились в звивини черви багряні — Пуповини думок, нори снів, І пульсують, і пахнуть дровами, В яких череп до тла аж згорів.

І повстав з черепної коробки Дзвін великого сірого грому І, прорвавши губну оболонку, Вмить розплюснувся сказане слово.

Слово гостре було і колюче, І липке, і холодне — карась. Я дивлюсь крізь паркан брів. Мовчу ще. Шпагу винято. Гра почалась...

(Квітка Лісовська)

Подобається

#287 в Різне
#15 в Поезія
#100 в Містика/Жахи

Відредаговано: 20.09.2026