СрІбна Нитка МІж Скелями

107. ЛАТУНЬ, ЛАТИНЬ.

ЛАТУНЬ, ЛАТИНЬ

Латунь, латинь і семигранні маки,
і небо, всіяне лозою винограду.
Ці квіти — лиш мої вожді-собаки,
червоносі і бурштинові, мов правда.

Вони ідуть за мною, викувані стадню,
вони ідуть, кусаючи мій шлейф,
і краплі крові крапають в дзеркала,
як у хвилинах тріскотить вогонь-момент.

Вогні блукаючі. Блукаючі, мов леви,
серед багряних і бордових цих саван,
що засинають під бузково-вічним небом,
віддавши тіло даровам і дарам.

Ті — дрова. Ліс. Тигровий ліс із диму,
повсталий з павутин і травних снів.
Цей ліс сама пройду до половини...
В кишенях хвоя, запахи грибів...

Ті запахи на запанках лишаться
і конденсатом хмар осядуть в горлі.
Латунь, латинь і маки — моя хата.
Я тут. Я левам нестороння.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#287 в Різне
#15 в Поезія
#100 в Містика/Жахи

Відредаговано: 20.09.2026