Ти — метеорит, я — метеорит.
Кожен з нас летить, й кожен з нас згорить.
В кожного є хвіст: білий, чорний, сірий —
Циліндрична кисть з атомної сіри.
З пальцями округлими кольору бургунді,
Що десь в’ються дугами на космічнім блюді.
Блюдо з тріском крутиться пелюсками маку,
Щось шепоче, щулиться, виє як собака.
Ми ж метеорити — вічно чорні клоуни,
Летимо орбітами, щоб розбити голови,
Голови піщані, що й не пахне ними,
Пахне кавунами і шматками глини,
Що на смак ніякі і на вид зелені,
Не метеорити — мушлі ми всі, певно.
(Квітка Лісовська)
#299 в Різне
#12 в Поезія
#106 в Містика/Жахи
вірші на різну тематику, вірші про силу людей, від долі не втечеш
Відредаговано: 20.09.2026