СрІбна Нитка МІж Скелями

90.ПОЕТ

ПОЕТ

Коми сипляться за комір,
Крапки крапають слідами по волоссю,
Моя шкіра вже давно змінила колір —
Із коричневого в колір землі й проса.

Хтось вдягнув мене в сорочку шестикутну,
Там, де тридцять три аж рукави,
Дав мені перо в дугу зігнуте
І прокляв: «Із римами живи».

Живи з римами і довгими ночами,
Слухай голоси, що в головах,
Стануть наче статуї пасхальні,
Тріскотітимуть, немов смола в дровах.

Й чорна жижа та в тобі проллється кров’ю,
Сірою стікатиме у жерла
Тих легень, що дихають тобою,
З ароматом сліз, що сни не зжерли.

Й хруматимуть брунатні монстри
Тебе всю, немов насіння маку.
Й смакуватимуть без дозволу так просто
Все, за що поете маєш плакать.

Знову коми сипляться за комір,
Знову крапки крапають, мов п’явки,
Ти поет, лягай на підвіконня.
Зараз зорі знов будуть латати.

Тебе скальпелями гострими із бронзи,
Так, немов тобі ще сотні тіл,
У яких ті коми, як занози,
Вимальовують твою брюнетну тінь.

Розкривайся, маківка-поете,
Розкривайся, роздягайся, не ридай.
Ти сам вибрав рятувати цю планету,
В власних венах збудувавши пекло й рай.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#287 в Різне
#15 в Поезія
#100 в Містика/Жахи

Відредаговано: 20.09.2026