СрІбна Нитка МІж Скелями

89. СЕРЦЕ

СЕРЦЕ

Серце ходить по стінках грудей
На високих своїх підборах,
І шумить, і гарчить, і гуде,
Заплітаючись в тіффані-штору.

А за шторою — маковий сад,
Й виноградно-лазурові гори,
Й тихих стрілок гнучкий водоспад,
Що носами свистять й летять вгору.

Серце гавкає, як та вівчарка,
Бо танцює і стопами грюкає,
Серце — лиш танцівник після чарки,
Серце — келих, наповнений звуками.

Я — лиш голка у власних же грудях,
Тут не пахне, мабуть, зовсім мною,
В цьому компасі наче від блюда
Тхне гранатом й, мабуть, білиною.

Я стою. Приростаю. Не рухаюсь.
Я згинаюсь в сердечному смерчі
І біжу невагомими рухами
В лапи серця, так як в лапи смерті.

Я цілую його в губи-фініки,
Фіолетові, певно, від холоду,
Вони — цукор гірчичної лірики,
Що пролилась мою чорну голову.

Я танцую із ним і кусаю,
Засинаю на сходах на стінних,
Що із маків ведуть не до раю,
А початок початків — годинник...

(Квітка Лісовська)

Подобається

#284 в Різне
#8 в Поезія
#88 в Містика/Жахи

Відредаговано: 30.08.2026