СрІбна Нитка МІж Скелями

85. ФРІДА

ФРІДА

Дівчинка із золота на металевій осі,
Він взяв тебе лезами молота,
Узяв, розчавив, розкусив...

Оцей дерев'яний тарантул,
На лапах шершавих і круглих,
Проник поміж жил твоїх — хату,
І поміж реберчасті дуги.

І повзав там болем і криками,
Мов клювом підбитого голуба,
І став на усіх стінах квітами,
Востав мов полотнами голими.

Й висіли їх білі тіла
На стінах твоїх, що із каменю,
Ти їх так граційно плила
У жанрі малюнку наскального.

І ти віддавала їм руки,
Свою нерухомість і голову,
Трикутники, ромби і рухи,
Самі тобі стали іконами.

Скрипіла під ними та дошка —
Той крук громісткий, що із бежу,
Отак, як скриплять діти трошки,
Коли їм вдягають одежу.

Та ти не вдягнеш, і єдине
Молоко, що в тобі ще запахне, —
Фігура з паперу людини,
Просякнута спиртом палати.

Й помстиме губами-дорогами
Той спирт, наче равлик із крові,
Поколиться дикими рогами
І заповзе поміж брови...

Точніше, в один ліс дрімучий,
І чорний такий дикий ліс,
Там, де наяву неминуче,
Ще крутиться досі та вісь.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#271 в Різне
#6 в Поезія
#84 в Містика/Жахи

Відредаговано: 28.08.2026