СрІбна Нитка МІж Скелями

83.КАССІНІ

КАССІНІ

Кассіні, надкуси мені Сатурн, отак, як сир гризуть в нас сірі миші, що повилазили зі звалищ, струнких урн, з універмагів, університетів і з вишів.

Ті виші-вишні з шестикутником-ядром, складні для голови, що вже квадратна, для голови, що — переповнене відро, ще змалку римами, словами, щоб писати.

Кассіні, стриготять думки відрі, як цвіркуни, що вдягнуті в цвіт цвілі, і п'ють мене, дзищать, мов комарі, десь в скронях їх картонні мокрі крила.

Картонні стінки, вимиті дощем, надушені азотом і асфальтом, ці стінки — вже хребти моїх печер, моєї станції, що зветься просто «хата».

Кассіні, відкуси мені Сатурн, Сатурн я гризла б краще, ніж граніти, вмонтовані у почерк моїх струн, й тяжкі галактики-склади усі закриті.

Сатурн м'який. Сатурн — це камамбер, постійність пам'яті, якщо за Сальвадором, Кассіні, поки Бог його не стер, неси Сатурн мені прямо додому.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#284 в Різне
#8 в Поезія
#88 в Містика/Жахи

Відредаговано: 30.08.2026