СрІбна Нитка МІж Скелями

79. СОН

СОН

Мій сон складається з вікон — білих квадратів, що на чреві, дракона, складеного з ком, і вилитого з сотні темряв.

У темряві росте трава — бур'ян покинутого лісу, і бродить там десь-голова — жовто-квадратний синій місяць.

І стелить море у піалку, блакитне, схоже чимсь на ромб, і хлюпає у душах-склянках те море, як прокислий ром.

І пише почерком жебрацьким — сталевим цвяхом десь по склу: крапки, крапки і ком по двадцять у віршах, у кожному кутку.

Коми, як п'явки, пахнуть гноєм, пахнуть чорнилом із свічками. Вони лишаються зі мною, але тікають в свої храми.

Їх вже не ловлять мої звірі — платно-білі ті листи. Вони їдять мою квартиру, а не тіла дурних й простих.

І їм моя квартира — небо, на смак, що мов згоріле м'ясо, запечене на жовтих гребнях язичницьких суспільних танців.

І з танцю монстр вигрібає мав слон, що щойно з храму вийшов, гарячий з кригою-ногами — це він мені ці плями пише.

Це він скрипить, клавіатура, коли заходить в нове місто, де тисяча і більше дурнів дощами на дротах повисли,

й хитаються ті їх скелети, неначе мій розбитий почерк, і між кісток їх десь букети клац-клацають в безодні ночі.

Малюються і з ночі біси, проходять спини, стіни, простір, щоби на рамках вікон висіть і через вікна прийти в гості...

(Квітка Лісовська)

Подобається

#271 в Різне
#6 в Поезія
#84 в Містика/Жахи

Відредаговано: 28.08.2026