СрІбна Нитка МІж Скелями

78 ЯЗА

ЯЗА

В горлянці лісу біля броду,
В в'юнку воронячу погоду,
Мене змішали з брудом в ступі,
Додали сон-траву і руту.

Полили міддю всіх цнотливих,
І додали злий регіт звірів.
І стала варена я,
Варивом я стала,
Тіло з трави і ніженьки кістляві.

І пальці вогкі і холодні мої — черви,
Усі болота втягують у мене,
В зіницях моїх карих —
Вольтних дугах,
Шматки кори і людності і туги.

Шумлять над ними вії павуками,
Колись там заговорені вітрами,
І шепчуться на плечах білі пасма:
«Тобі лиш двадцять, а вже бліє сивина ця.

Немов вінком із ламаних ромашок»,
І пахне моя сукня кров'ю й з кашок,
І вовчих ягід зірваним букетом,
Ніяка я. І не жива й не мертва.

Зубами клацаю хрумке колюче небо,
І на губах воно — чорниця, так і треба,
На гландах же вибрує і трясеться,
І котиться униз все перцем, перцем.

І гаряче мені, і розриває,
Якимсь чудовиськом ці бовдури прозвали,
Ой, бідні і наївні блазні-люди,
Усі чудовиська — колись забуті чуда.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#271 в Різне
#6 в Поезія
#84 в Містика/Жахи

Відредаговано: 28.08.2026