СрІбна Нитка МІж Скелями

76. РЕМБРАНДТ

РЕМБРАНДТ

Твої родинки — зоряний пил,
Твої родинки — форма планети,
Ти найкраще — із тисячі тіл,
Щоб ростити у ньому скелети.

Кожна кістка — це біла галактика,
Шляхи зоряні, місячні, сонячні,
Щоб проходити їх кроками-крапками,
Й щоб росли вони — печені соняхи,

Золотою спіраллю-сатурнами
Плюскотіли, як лава, в ключицях,
І дзвонили іржавими струнами
У твоїх кам'янистих зіницях.

У печерах твоїх — алігаторах,
Що задвірки безкрилої пам'яті,
Щоби пахли вони тою платою,
Із якої колись поставала ти.

Щоб спустилися прямо на мигдалини,
Наче зграя колючих метеликів,
З гострим смаком, мов масла мигдального,
Яким пишуть непризнану темряву.

Ти — є темрява. Ти — полотно,
Із зірок, крокодилів і ребер,
Ти — сама собі хвилі і дно,
Ти для себе — і гумка, і Рембрандт.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#282 в Різне
#8 в Поезія
#80 в Містика/Жахи

Відредаговано: 01.09.2026