СрІбна Нитка МІж Скелями

65. МИСТЕЦТВО

МИСТЕЦТВО

Моє мистецтво мене жере,
Облизує язиком з полуниці.
Моє мистецтво з усіх дерев
Впало лизати мої ключиці.

Моє мистецтво лише мені,
Лише мені — і нікому більше.
Моє мистецтво — спів сатани
І визги Одіна в кожному вірші.

Моє мистецтво у білих хащах
Тріщить гілками своїми синіми.
Моє мистецтво в очах собачих
Тепер назавжди буде нести мене.

Моє мистецтво шумить. Це піна.
Моє мистецтво шкварчить. Це лава.
Мистецтво бреше. Воно — людина.
Мистецтво шле усіма словами.

Моє мистецтво пропахло ладаном,
Мабуть, чорницею і шафраном.
Моє мистецтво у тілі — владою,
Тож нас не можна будити рано.

Моє мистецтво скрипить на яснах
Піском, і льодом, і чорним перцем.
Не тим шляхом покотилось. Ясно.
Тяжкою стала проста принцеса.

Моє мистецтво — це змій з Едему.
Мене годує плодами тими,
Що посадив десь у пеклі демон,
У тій найглибшій від сонця тіні.

Моє мистецтво мене так гладить
Своїм слизьким багряним хвостом
І пояс в'яже на сукні гладі...
Таке шибарі не знав ніхто...

Моє мистецтво дзижчить, мов дзвони,
Покірні оси усіх церков.
Моє мистецтво поза ікони
Вилазить з рота й усіх вікон.

Моє мистецтво — всі гнилі квіти,
Ті самі проліски, що від них нудить.
Моє мистецтво — в голові вітер.
Моє мистецтво — лиш шов на людях.

Моє мистецтво — це смак заліза,
Дерев вогню, а ще плоті і крові.
Й які б щури в нього тут не лізли,
Моє мистецтво завжди зі мною.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#257 в Різне
#4 в Поезія
#76 в Містика/Жахи

Відредаговано: 07.08.2026