СрІбна Нитка МІж Скелями

64. МЕТАЛЕВІ ЖИРАФИ

МЕТАЛЕВІ ЖИРАФИ

Тут у нас жирафи металеві,
І багряні, й руді рудяні леви,
Що поснули в пильних макових полях —
Міста сонного шершавих язиках.

Тут десь лазять сірі змії-пацюки,
Намальовані залізом від руки,
Крутяться в колесах дерев'яних
І метаються між колій, наче п'яні.

Колії — хребти дурного міста,
Над землею десь розплющені зависли,
На дротах, розсіяно-смарагдових,
Світлофорів, що прозвались зорепадами.

Блимають салатовими крапками,
Цвіркунами в хащах ватних, мов,
Й дошку неба дряпають, мов крейда,
Шелестять злим газом своє кредо.

Й кредо те вже сиплеться на голову
Канарейки жовтої і голої,
Сонцем, що прозвалась ще недавно,
А тепер, як запах кави, тане

У повітрі, що просякнуте азотом,
Запахом свинцю й людського поту,

Що стікає в темні люки і калюжі.
Лиш собака із калюжею тут дружать,
Бо смак міста тут відомий їм обом.

Місто — це пісний, рідкий, м'ясний бульйон
Із кісток повалених будинків
І морквин-дротів, що згасли стрімко.

Місто — це смола тепер на дотик.
В місті селяться жирафи і бегемоти,
Й аксолотлі із людським обличчям.

Ви прогрес хотіли!
Ну що, вийшло?

(Квітка Лісовська)

Подобається

#257 в Різне
#4 в Поезія
#76 в Містика/Жахи

Відредаговано: 07.08.2026