СрІбна Нитка МІж Скелями

63. ДИВЛЮСЯ В СИНЄ ЖОВТЕ І ЗЕЛЕНЕ.

ДИВЛЮСЯ В СИНЄ, ЖОВТЕ І ЗЕЛЕНЕ

Я монстр. Я влажу в монастир,
Закручую джгутами всі хвости
І людям, й хмарам, й мишам, й динозаврам,
Й кочуся лиш туди, де вчора-завтра.

Я монстр, що із зором ананасу.
Я бачу раз, але не бачу раси.
Дивлюся в синє, жовте і зелене,
Але зелене чомсь не дивиться на мене.

Я монстр, і я чую все минуле,
Що буде аж з наступного вівторка.
Минуле те звучить, як вітрі пуля,
Як шкіра, коли шкіру вдарить током.

Я монстр, і я дихаю вінілом,
Вінілово-ванільним чайним сонцем.
Я ритмом видиху співаю оди пилу.
Я думаю про пил. От пил — це... Що це?

От коли пил зубами гризе шафу
Із стосами моїх солоних книг,
Він думає про те, що книги — вата,
Чи лиш про те, що я гірчу у них?

Я монстр. Я гірчу, гарчу, встигаю
На потяги усі, що йдуть в ніколи.
Я камінь з неба до землі аж підіймаю,
Дарую і собі, і десь нікому.

Я монстр. Не з ребра і не зі граї.
Я монстр з неіснуючих причин.
Хто я такий? А я вам звідки знаю?!
Мене по сто, і я лише один.

Я монстр, що під деревом засохлим.
Я хтось, а може, я усе-таки ніхто?
Я яма, що давно пропала мохом,
Й людина, що в цій ямі жде Годо.

Я монстр. Не кусаю і не плачу.
Я маю... Маю щось згадати...
Де ж я себе, напевно, точно бачив?
У дзеркалі? Чи все ж на циферблаті?

(Квітка Лісовська)

Подобається

#257 в Різне
#4 в Поезія
#76 в Містика/Жахи

Відредаговано: 07.08.2026