СрІбна Нитка МІж Скелями

60. ЧАС І ПЕЧЕНІ ВОЛОШКИ

ЧАС І ПЕЧЕНІ ВОЛОШКИ

Час їсть з ложки печені волошки —
Круглі сині і зелені циферблати.
Й просипаються ті срібні крихти-точки
В рукави бузкового халату.

Час застряг в норі — кротовій банці,
Що зі скла битого й чужих брудних відбитків.
Повзуть тіні по прозорій фіранці —
Тіні-стрілки спогадів убитих.

Від нудьги час цокає зубами,
Не кусаючи, не ріжучи — так просто.
Плямкає блакитними губами,
Всмоктуючи в себе терпкий простір.

На щоках лишаються горіхи
Із зів'ялих і покинутих садів —
Не цього, а що пройшов вже віку,
Того віку, що сам Зевс іще садив.

Там і пил, й пилок, і час вдихає
Це усе, мов комариним довгим носом.
Та лиш гниль з боліт десь зграя,
Запах сирості й канав сюди заносить.

І час тоне у іржавій каламуті —
Сірій, в'язкій, як протухлий мармелад.
Кола по воді ідуть зігнуті,
І волошки десь на дні давно лежать.

Час лиш булькнув, опустивши ложку,
Й, квакнувши, до квітів впав, мов камінь.
Люди, люди... Совісті би трошки.
Маринуючи, час просто змарнували.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#257 в Різне
#4 в Поезія
#76 в Містика/Жахи

Відредаговано: 07.08.2026