59 ЧЕРВОНА КОЛІБРІ

Квітка Лісовська

Червона колібрі — дочка карнавалу.
Очі зі срібла
І крила кістляві,
Широкі й багряні,
Із льону й кори
Вітрилами встануть
Й пірнають згори.

У море рубінове,
Вишите зміями,
Пітонами, кобрами,
Чорними, білими...

Дзижчать тихо змії
В дірках чорних — складках,
Й гітарам в такт ниють,
Що сіли на лавках,

Розтанувши льодом
В руках своїх смертних.
Течуть стічні води
Під туфлі до смерті.

Кап-кап.

Маракаси
Від щастя заплакали.
Десь брешуть шакали,
Й чорні каси — собаками,
Відлунням мілким живих голосів.

І сипляться кроки,
І танець, і сіль.

Вона іде шумно
По товстому каменю,
Облизує губи
Зі смаком м'яти п'яної,

Й зубами солодкими,
Наче папая,
Всміхається вовком
Й піт витирає

З очей тих глибоких
І кислих, мов ківі.

Повернешся боком?
Вважай — вже зловила...

Вже пахне полином
Й гнилим абрикосом.

В бурштину глибини
Вже тягне закуси.

Тебе, мовби в косах
Заплутався вітер,
Притягує поле
Живих мертвоцвітів.

Шовковиця пахне,
І листя осіннє,
Хоча літо в платті
Не здало ще зміну.

І тепло, мабуть,
Ще тут мало би бути,
Якби в довгу путь
Не була перевзута.

Одним її жестом,
Проворним, великим,
Тепер між божеств
І усіх алібріхе

Гуляєш із нею
Із власної волі.
Не хочеться, щоб
Вже хотілось додому.

А тому немає —
Лишаєшся тут.

Що стукає зліва?

Тук-тук.
Та тук-тук.

Серце?

Ні.

Було би гірко.

Це в сукню вчепилась
Десь зламана гілка.

Колібрі все чистить,
Бере і змиває.

Тепер ти лиш іскра.
Ти все забуваєш.

Ти падаєш в листя,
В зірки, що палають.

Вдягає намисто
Із жовтих коралів.

Тобі та колібрі
Клює в щоки, губи
І пригріває
У себе на грудях.

Уже станцювала.
Уже відспівали.

Затихла.

Торкнулась.

В обіймах забрала.

(Квітка Лісовська)