49. ПІР'Я ПЛОТЬ І АТОМИ

ПІР'Я, ПЛОТЬ І АТОМИ 
А потім знову ти усе забудеш ,
Ударившись об чорну дірку усім тілом, 
Світ видаве тебе під ноги людям, 
Так як метелика вичавлюють з стін крила. 

Десь тріснуть нитки, розірветься срібний кокон, 
Розріжеться бурштинова хурма, 
По сім шляхів заплутають під боком, 
Яким іти. Вже вибереш сама. 

Заплутається квантове гіллячя,
Облите шляхом місячним і зоряним,
І навіть каменям тут стане трохи лячно, 
Бо камені лиш мають стати горами. 

Ти лізтимеш у гору й впадеш зразу 
Немов тарган у сонячне болото,
Шість кроків вниз, і вісім вверх, 
Ти блазень? Чи ти шукач?

 Чи  король? Дізнайся хто ти. 

Руками смоляними що у крові, 
У борошні і в давнім слові"мушу"
Ти відштовхнешся від дна пагорба із боєм 
Зірвеш із дерева, і міді чорну грушу.

Долоні пронизає срібним струмом, 
І корінь тинькне, вимкнеться вмить світло, 
Ти промовчиш. Не скажеш ще нікому. 
Й повернешся в петлі поміж орбіти. 

Закрутишся знов в колесі сансари, 
Розділився на пір'я плоть і атоми, 
Й впадеш знов в дірку  тобі сказали, 
Щоб вештатись між цегляними хатами

Ходитимеш босоніж по кинжалах, 
Або кинжал десь виточиш з хребта, 
Не забувай там щоб тобі не стало, 
Води з собою чорного  крота,

В його лиш лапах час зубами цока
Краплини Всесвіту лише в його очах, 
Коли лишиться до польоту лиш два кроки, 
То кріт засне у тебе на плечах. 

І знову цикл. Ти усе забудеш. 

Земля і Всесвіт-зігнуті спіралі, 
Поруч з тобою зорі боги люди, 
А ти ? Хто ти? Ким була й ким стала?

(Квітка Лісовська)