СрІбна Нитка МІж Скелями

48 БІС

БІС

Безспокійний біс покійний
Курив люльку й колисав дітей
в люльках сливових.
Неспокійно. Неспокійно. Неспокійно.
Стукає в дубові чорне море.
Сині тріщини тріщать
розладом скрипки,
Мовби лапки тарганів,
що з крові бронзи.
Двері вдарились об цеглу зі скрипом,
Цегла впала, ставши в дивну позу.
Біс здригнувся.
Люлька сколихнулась.
Діти бісові заплакали. Гієни.
Білі мордочки покорчились в напрузі,
Ротики відкрились. Та даремно.
Шкіра біса — зламана галактика.
На ній сльози — чорні діри з льоду.
Сірі кігті куртку тягнуть таткову.
Душ немає.
Діти бісові голодні.
І не те щоб душ немає в хаті.
Душ немає просто. У людей.
На земному шарі й у квадраті
Пекла тісного, близ таткових грудей.
Біс стихає.
Знову плач гієни?
Скрегіт ворона?
То писки орхідей
На столі, що їх відкинув в сторону,
Все подалі від дзеркал срібних очей.
Біля чашки — орхідеї. Руда крапля.
Крапля крові — то хіба душа?
Ні. Тепер вона — всього лиш чапля,
Клює роги й забирає дихать шанс.
Біс вдихає вже останнє круглим носом.
Дим, мов маятник, хитається вгорі.
В біса астма. Жалять в носі оси.
Це бездушшя — лиш на смак горіх.
Біс хапається долонями за люльку,
Риється лопатами під ковдрами.
Скільки ж часу і душ втрачаєм, людоньки,
Що і біси вже лишаються голодними?

(Квітка Лісовська)

Квітка Лісовська

Подобається

#257 в Різне
#4 в Поезія
#76 в Містика/Жахи

У тексті є: вірші на різну тематику, вірші про силу людей, від долі не втечеш

Відредаговано: 07.08.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись