СрІбна Нитка МІж Скелями

46. В ЧЕРЕВІ КИТА

В ЧЕРЕВІ КИТА

Я — людина, живу в череві кита. Я — остання, кого зняли із хреста. Я — безкрилий, срібноокий, синій ящур, Що похований у чорний, вогкий ящик.

Наді мною — кругло-сірий чорний купол. Піді мною — тіні, ноги, руки, Столи з ясену і трони, що із міді, Очі риб. Моїх очей не видно.

Кит шкварчить пательною індиго Й з себе виливає всі інтриги Плюском, воєм, з'їденим планктоном. Та планктон вернеться — нема дому.

В мене теж ні совісті, ні крову, Лише з жаби, із холодних мхів та крові, Умостилися на шию, як жабо, Як один холодний, мокрий Бог,

Що, як тільки не туди відкриєш рота, Лапу на язик кладе й до рвоти Викидає з тебе всі слова надмінні, Гострі, приторні, із присмаком ванілі.

Тоді пахне болотами, сіллю, деревом. Я вдихаю гнилу воду. Все даремно.

Я пливу, але куди — не знаю. Я — останній шматок цукру в чашці чаю. Розчиняюсь. Розпадаюся на атоми. Бачу світло. Світ із скла зубатого. Бачу сонце Зевсове на небі. Випустив. Все попустило. Я тут треба.

Я з луски. Я з каменю від Перри. Жінка в чорному. Дно й тінь самої Єви. Крок вперед. Новий світ будувати. Тож амінь! Благослови мене, Гекато.

(Квітка Лісовська)

Квітка Лісовська

Подобається

#310 в Різне
#8 в Поезія
#96 в Містика/Жахи

У тексті є: вірші на різну тематику, вірші про силу людей, від долі не втечеш

Відредаговано: 28.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись