БІЛІ ЗУБИ.
Кому ми молилися, отче?
Кому ми дивилися в очі?
В яких там ми плентались храмах?
Й з якими водились чортами?
Навіщо. Я правда не знаю.
Нехай вже мене не питають.
Ставте кіл . Чи садіть прям на нього.
Сказала ж я вам. Не готова.
Мовчу. І дивлюсь в вікна хати.
Мовчіть стіни. Не мають знати,
Як гнию по кутках тут ночами.
На листках дряпаю чорні шрами.
Кап.Кап .Кап. Чи вода чи смола.
Тече з тріщин. А я не втекла.
Ані я. А не душі вони.
Тихо будь. В них немає вини.
Оно бачиш, на лицях стрічки.
Чорні змії , що гасять свічки,
Лісових або димних очей.
І хрести. Геть не видно плечей.
Ми в одному човні? Це в'язниця.
Став пацюк. Хоча жив як лисиця.
Жив для того щоб так, просто жити.
А сидиш тут. Чи живий то чи убитий.
Як пацюк лиш один-він лиш кров.
Шістдесят -вже машинний король.
Позбиралися. Встали. Повстали.
Посплітались з
своїми хвостами.
Вибивай кляті двері! Повітря.
По щокам. А тепер на повіки.
Я дивлюся усюди й нікуди.
Я в чужому більш винна не буду.
Я вже тут Я уже поміж люди.
Замість хрестика лезо на грудях.
Знайду плоті всіх слів І парасолів.
Й потримаю. За горло зуби.
(Квітка Лісовська)
#255 в Різне
#6 в Поезія
#59 в Містика/Жахи
вірші на різну тематику, вірші про силу людей, від долі не втечеш
Відредаговано: 13.07.2026