35. Я Ж ВЕРНУСЯ....

Я ВЕРНУВСЯ

***
Я ж вернуся. На трьох вороних.
Прослизну, протичу в твої сни, 
Ртуттю ,міддю, сливовим чорнилом, 
Із своїми ж таки вороними. 

Тут, між звивин вже сірого мозку 
Стане раптом занадто промозгло ,
Висить іній в кладовках думок 
Вороні тільки цок цок  та цок ,

Всі тривоги -похилі колони, 
Тихо бродять між них мої коні, 
І обтрушують темні копита, 
Від боліт хтивих що тут розлиті. 

У кутку десь старезна Луна, 
Я забуду-запише вона, 
Все до чого ти так  й не прийшов 
Її почерк-тепер твоя кров. 

У горбі що висить на спині, 
Вона носить сказане мені,
У очах що туманні мов дим, 
Вона бачить ким був ти і з ким 

Чує запах кінця кислим носом, 
Саму смерть запліта в сиві коси, 
В жовтих пальцях кривих як із воску 
Лишиш мене вже проса ,

Тут не звариш ні каші ні квітів, 
Це лиш те скільки будеш ти жити....
Пішли тріщини десь по стіні 
Понеслися мої вороні! 

На диби стали вперше мав з п'яну, 
Перекинули фортепіано, 
Усі келихи що в буфеті,
Попалили  вірші всі в конвертах, 

Лунким риком іржанням зайшлися, 
Вже несе Це моя ворониця,
Розвиває полотна халати,
У яких було солодко спати,

Підкидає твоє брудне тіло, 
І кістки так ламає ,мов крила. 
Розсипає тебе по постелі ,
Як форель , що згубилась у дикій пустелі.

Вдих шум піт . Розкривай свої очі, 
А чому? А чому ж ти не хочеш? 
З вороних сяду тобі на груди, 
Подивись в дзеркала. Я вже всюди. 

Я тримаю всю ніч поміж пальців, 
В мене ніжність  і ніж . Прокидайся. 

Та не бійся мене земний Боже 
Я погано не зроблю... Чи може...
Ні . Ти сам.Вередую. Не хочу. 
Згадуй все. Неспокійної ночі. 

(Квітка Лісовська)