СрІбна Нитка МІж Скелями

13. ЯПОНСЬКЕ СОНЦЕ

ЯПОНСЬКЕ СОНЦЕ

Навпіл розріжу біле японське сонце,

Буду останнім хто вижив, спинивсь на останньому кроці.

Я закурю, зависнувши десь між правами,

Мені як тому солов'ю — чи не винен, чи винен я.

Наш світ — лише Вавилонська вежа,

Ти думаєш є іще мить, та всі миті мають межі,

Той хто уже сів — не злетить.

Ти думаєш не впадеш, а як і впадеш — не скоро,

Насправді уже топчеш безтілим медузам море.

Згоріла сакура.

Пил і попіл —

все що лишилось крім мертвих слів.

Женись собакою аж до зльотів,

Собі накинувши якорів.

Шукай в шехаях свою свободу,

В піску Сахари зарий життя.

Блукай між давніх й нових народів,

І думай все ж чиє ти дитя.

І поки ти думаєш і чекаєш

коли скінчиться кінець і сон цей,

Я мов те яблуко розрізаю

як завжди мокре японське сонце.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#807 в Різне
#70 в Поезія
#235 в Містика/Жахи

Відредаговано: 22.06.2026