4 .МІСТЕР С ТА ЙОГО ТРІЩИНА

 4 .МІСТЕР С ТА ЙОГО ТРІЩИНА
***
Ми дивились в розбиті дзеркала,
Й застрягали в тонкій гострий тріщині,
Вона то чомусь блідла й мовчала
То на нас всіх молилася віршами.
Вмить роззявила пащу кімната,
Й укусила білявими стінами,

Вона мала триматись щоб атомом
Не розсипатись десь на картині.
Та без жертв в такі ігри не граються,
Чийсь світ мають забрать неодмінно,
Червоніють від холоду пальці,
І беркицьнувсь пісочний годинник.

І піщинки на на скло покотилося,
Тихим плачем і шумом і визгом.
В місіс Т руки тут затрусилися,,
Містер Г сторінки вирвав в книзі.
Містер В у куток десь забився
Й з місіс Д там сидів , тихо плакав,

А я просто курив і дивився,
Як в калюжу бездомна собака
І розходилась тріщина біла
По пустелі засмаглої шкіри
Із виттям 10 днів пролетіли
Щоб об скло поламать собі крила.


І солола і мокла та тріщина,
Пану К простеливши доріжку
І молитви промовлені віршами
Помагали уже зовсім трішки.
З рипом рвався папір мов ті хмари,
Мов папірус жовтіла вже шкіра
Я сміявся як їй вистачало,
На усе це старанної віри.
Хтось сказав А хтось тиснув колов мабуть,
Тикнув в дзеркало те прямо носом,
Усі плачуть, А я тут курю. Не суть..
Її ж нас сюди пхати не просять.

Я дивлюся на неї крізь щілину,
Між зубів давно сивого дзеркала,
Не хотів би я бути людиною
Від міс Л аж настільки далекою.
Я задумався, склянку схилив,
Щоби ромом запити цигарку,
Але дурень узяв і розбив,

Й розбіглась краплин отих зграйка,
По блідій в сірій сукні картині
Із каштаново-мідним волоссям,
І уставлений в рамку цю тіні
Піднять очі таки довелося.

Чорні вії -солоні метелики,
Полетіли аж до горизонту.
-Містер С вічний ворог істерики,
Ну а ти? Ти дізналася хто ти?
Вона робить крок вправо, крок вліво,
Хоче дзеркало певно завішати,
Шарх, шум пил,
І З пилом зпіймала ,
Що шпарина у ній-лише тріщина.

(Квітка Лісовська)