Минуло п'ять років.
На межі між Великим Лісом Ельданвіль та скелями Небесного Царства постало нове місто — Срібний Гай. Тут більше не було розділення на «чистокровних» і «напівкровок». Тут небесні ельфи вчилися відчувати землю, а лісові — дивитися у зоряне небо без страху.
У затишному саду біля білокам'яного будинку бігала маленька дівчинка з золотисто-срібним волоссям та ніжними, злегка заокругленими вушками. Навколо її пальчиків танцювали маленькі світлячки, слухаючись її сміху.
Аерон підійшов до Еліани ззаду, обережно обійнявши її за талію та поклавши підборіддя їй на плече.
— Батько знову запитував, коли ми повернемося до Скайгарду на свято, — з усмішкою мовив він, цілуючи її у скроню.
— Скажи йому, що ми прилетимо на сонцестояння, — відповіла Еліана, розвертаючись у його обіймах і переплітаючи свої пальці з його. — А поки що... наш дім тут.
Аерон подивився на свою доньку, потім на кохану дружину, чий погляд світився любов'ю та спокоєм. Казка, яка почалася з важких випробувань і таємної ночі на старій вежі, перетворилася на новий світанок для цілого світу.
#5386 в Любовні романи
#110 в Любовна фантастика
#1183 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 08.08.2026