Перший подих трьох магій

Ніч у Диких Землях була холодною, але всередині печери, захищеної завісою водоспаду, тріскотіло багаття. Аерон сидів, спираючись на виступ скелі, і спостерігав, як Еліана намагається заснути. Дівчина крутилася на ложі з сухого моху, міцно обхопивши живіт руками, а її чоло вкрилося дрібними краплями поту.

— Еліано? — Аерон миттєво опинився поруч, опустившись на коліна. — Що сталося? Тобі знову зле?

Вона важко видихнула, важко ковтаючи повітря:

— Воно... воно не стихає, Аероне. Усередині все горить.

Дівчина зсунула плащ, і в напівтемряві печери Аерон побачив те, від чого в нього перехопило подих. Крізь тканину сукні в ділянці її живота пробивалося яскраве, пульсуюче світло. Це не було м'яке сяйво трав'яної магії — це була шалена, некерована суміш. Срібні й блакитні зоряні іскри Небесного Царства зіштовхувалися з гарячими золотими нитками людської крові, а земна зелена магія Еліани намагалася втримати їх у єдиному руслі.

Магія трьох кровей уперше увійшла в резонанс, і людське тіло Еліани просто не витримувало такого напруження.

— Моя магія чужа для тебе... вона надто важка для твого тіла, — з розпачем у голосі мовив Аерон. Він знав, що якщо цей магічний шторм не втихомирити, дівчина може загинути від виснаження.

— Ні, — Еліана схопила його за кисть, міцно стиснувши пальці. — Вона не чужа. Це наша дитина, Аероне. Допоможи мені.

Аерон не вагався. Він поклав свої великі, теплі долоні поверх її рук, притискаючи їх до живота. Заплющивши очі, він зробив глибокий вдих і випустив свою зоряну силу — не як зброю чи захисний щит, а як м'який, заколисуючий потік.

Він почав подумки говорити з магією всередині неї, приборкуючи небесні іскри:

«Заспокойся... ти в безпеці. Твоя мати тут, я поруч. Тобі більше не треба боротися».

Еліана закрила очі й зробила те ж саме — вона спрямувала всю свою любов і м'якість земної природи, аби прийняти й огорнути зоряний вітер коханого.

І сталося диво.

Сріблясті, золоті та зелені нитки світла перестали хаотично битися. Вони почали повільно сплітатися в єдину красиву спіраль, створюючи гармонійне, тепле сяйво. Дика буря перетворилася на мірне, спокійне биття серця.

І саме в ту мить, під їхніми спільними долонями, пролунав легкий, але виразний поштовх.

Аерон завмер. Його передгрозові очі широко розплющилися від подиву й шоку. Спадкоємець Небесного Престолу, який змалку вчився приховувати будь-які емоції, зараз дивився на живіт Еліани так, ніби побачив найбільше диво у всесвіті.

— Вно... воно поворухнулося? — пошепки запитав він, боячись навіть дихнути.

Еліана тихо засміялася, і в її очах блиснули сльози радості:

— Так. Це перший поштовх. Дитина відчула тебе, Аероне. Вона знає свого батька.

Аерон повільно нахилився й припав чолом до її живота, заплющивши очі. Його срібне волосся розсипалося по її колінах. Він відчував, як під його рукою пульсує нове життя — малий висілок трьох світів, який об'єднав їх назавжди.

— Я присягаюся, — тихо, але невблаганно мовив принц у напівтемряві печери. — Я переверну увесь світ, здолаю будь-які армії й королівства, але нікому й ніколи не дозволю відняти у мене вас.

Еліана запустила пальці в його волосся, і вони залишалися так до самого світанку, слухаючи, як за завісою водоспаду шумить вода, а всередині них тихо й спокійно б'ється нове серце.