Погоня в тумані

Туман у Темній Улоговині не просто висів між деревами — він здавався живим. Він лип до одягу, проникав під плащ крижаними пальцями і важким тягарем осідав у легенях.

Еліана бігла, спотикаючись об випнуте коріння прадавніх дубів. У руках вона міцно стискала полотняну торбу з магічними еліксирами та настоянками приглушення, які Корін встиг втолкати їй перед самою втечею. Вона вже відчувала, як усередині неї, під серцем, пульсує незвичне джерело сили. Дитина відгукувалася на її страх — дрібні іскри зоряного світла пробивалися крізь шкіру на її пальцях, прорізаючи темряву.

— Тихше, маленьке... прошу тебе, заспокойся, — шепотіла Еліана, притискаючи долоню до живота і намагаючись придушити цей спалах власною трав'яною магією.

Якщо це світло помітять з неба, усе буде скінчено.

Раптом повітря над улоговиною здригнулося. Пролунав високий, різкий свист, від якого заклало вуха, а крони дерев розійшлися під потужним поривом вітру. Еліана припала до землі, заховавшись під покритим мохом виворотом старого ясеня.

Крізь густі хмари спустилися три силуети. Це були ґрифони — величні небесні звірі з пір'ям кольору розплавленого срібла та дзьобами, гострішими за кришталеві мечі. На кожному з них сидів воїн у сяючих обладунках. Срібні Клинки.

— Вона десь тут, — пролунав сухий, металевий голос командира. Його шолом приховував обличчя, але очі світилися холодним блакитним сяйвом. — Оракул правий. Слід королівської магії веде прямо в цю низину.

— Капітане, лісові ельфи можуть розцінити це як вторгнення, — відповів один із воїнів, стримуючи птаха, який нетерпляче бив крилами.

— Мені байдуже до лісових бродяг. Наказ Короля чіткий: знайти напівкровку, яка носить плід принца, і доставити в Скайгард. Якщо вона чинитиме опір — забрати лише дитину.

У Еліани перехопило подих. Холодний жах скував її тіло. Вони не збиралися залишати її в живих — для них вона була лише небажаною оболонкою, яка псувала чистоту королівської династії.

Вона дістала з торби кришталевий флакон із витяжкою дурману та розбила його об камінь. Густий, солодкуватий дим миттєво злився з туманом, розповсюджуючись навколо. Це мало збити нюх ґрифонів хоча б на кілька хвилин.

Дівчина звелася на ноги й кинулася вглиб яру, де протікала швидка гірська річка. Вода була її єдиним шансом приховати власний запах і магічний фокус.

Але вона зробила лише декілька кроків, як позаду пролунав лютий клекіт. Дурман діяв, та один із ґрифонів встиг помітити рух.

— Ось вона! — закричав вартівник.

Повітряний потік від крил збив Еліану з ніг. Вона впала на мокру гальку біля самого берегу річки, боляче вдарившись ліктем. Полотняна торба відлетіла вбік, а настоянки з брязкотом розбилися об каміння.

Командир Срібних Клинків зістрибнув із ґрифона. Його важкі чоботи відбивали луну від скель. Він повільно витяг свій меч — довгий, прозорий клинок, сповнений чистої небесної магії.

— Твій біг закінчився, напівкровка, — мовив він, зупиняючись над нею. — Ти посміла осквернити кров Небесного Престолу.

Еліана відступила назад, відчуваючи спиною крижану воду річки. Вона згрупувалася, інстинктивно закриваючи живіт обома руками. У її очах не було прохання про милосердя — лише гаряча людська впертість і захисний інстинкт матері.

— Ви не торкнетеся моєї дитини, — тихо, але твердо мовила вона.

— У тебе немає вибору, — командир підняв меч, готуючись завдати знерухомлюючого удару.

Срібне лезо звиснуло в повітрі, заносячись для удару, як раптом яр осяяв сліпучий спалах білого світла, і з неба, мов падаюча зоря, впала постать, пробивши крони дерев.