Дві правди одного світу

Поки внизу, серед туманних вікових дерев Ельданвілю, Еліана у розпачі збирала речі для втечі, далеко над хмарами вирувало зовсім інше життя.

Небесне Царство Скайгард сяяло в променях вечірнього сонця. Його кришталеві вежі, висічені з білого каменю та загартованого небесного скла, здавалися втіленням досконалості та порядку. Проте за цією сліпучою красою ховалася жорстока ієрархія. Тут не було місця слабкості, помилкам і, тим паче, брудній крові.

У залі Ради Небесного Престолу панувала тиша, порушувана лише містичним гудінням Великого Астрального Вівтаря. Принц Аерон стояв біля високого вікна, дивлячись на безкрайнє море хмар під ногами. Його серце було не тут. Воно залишилося там, на руїнах Вежі Світла, поруч із дівчиною з зеленими очима та ніжним подихом.

Батько — Король Аурон — зачитував черговий указ про майбутні заручини Аерона з принцесою сусіднього кришталевого острова.

— Ти мусиш прийняти цей союз, сину, — суворо мовив Король, чий голос звучав мов розкат грому. — Наш рід має залишатися чистим. Магія Скайгарду не терпить розведення з нижчими істотами.

— Чистота, про яку ти говориш, батьку, — це лише холодна самотність, — тихо, але твердо відповів Аерон, не повертаючись. — Ми закрилися над хмарами й забули, що таке справжнє життя.

— Мовчи! — гримнув Король. — Ти спадкоємець престолу, і твій обов'язок...

Він не встиг договорити. Двері зали пророцтв розпахнулися, і до залу швидким кроком зайшов Головний Оракул. Його срібні шати тріпотіли, а в очах палав тривожний блакитний вогонь.

— Ваша Величносте! Вівтар заговорив! — вигукнув Оракул, вклонившись. — У чаші Світла з'явилося нове пророцтво. Прихована жила королівської магії спалахнула у нижньому світі!

Аерон різко обернувся. Його серце кахнуло.

— Що це означає? — суворо запитав Король Аурон.

— Почалося зародження нового життя, — мовив Оракул, здригаючись від власних слів. — У жилах цієї дитини сплелися три сили: гаряча людська пристрасть, магія землі та наша вища небесна кров. Спадкоємець Небесного Престолу зароджується в лоні напівкровної дівчини з лісу Ельданвіль.

У залі западала мертва тиша.

Аерон відчув, як усередині все перевернулося. Еліана. Вона вагітна. Дитина, про яку говорить Оракул — це їхній плід, народжений тієї єдиної, сонцестояної ночі.

Обличчя Короля Аурона спотворилося від люті й гніву.

— Ганьба... — просичав він. — Бастард від напівкровки? Це знищить авторитет нашої династії!

— Батьку, ні! — зробив крок уперед Аерон.

— Мовчи! — перебив його Король і обернувся до командира варти. — Негайно відправте загін Срібних Клинків у ліс. Знайдіть цю дівчину. Вона й дитина — загроза для нашого трону. Доставити її сюди в ланцюгах, аби ми могли вирішити долю цього плоду!

Аерон зрозумів усе в одну секунду. Якщо варта дістанеться Еліани раніше за нього, її чекає смерть або довічна в'язниця в підземеллях Скайгарду.

Він подивився на батька, потім на свій срібний меч і, не мовивши більше жодного слова, круто розвернувся та кинувся геть із зали. Часу більше не було. Принц мав спуститися на землю й захистити свою кохану.