Глава 31 Епілог.

Аріна

Після весілля ми з Алеком ще провели кілька тижнів на Мальдівах.
Ми плавали в океані, пили смачні коктейлі, дуже багато відпочивали й насолоджувались.

Алек приносив мені щодня свіжі фрукти і я їх їла, адже у нас, на Батьківщині, в Україні, була ще глибока зима, і вітамінів не так багато можна було знайти. А мені вони потрібні були. От він і купував стільки, що я вже крім них нічого більше їсти й не могла.
Так і проходили наші ідеальні вихідні, наш медовий місяць.

Я почувала себе принцесою, справжньою королевою. Я нічого не робила, лише відпочивала, їла та відпочивала.
Алек працював за комп’ютером час від часу, розмовляв телефоном, але зовсім не довго, він дуже багато часу проводив зі мною і з моїм животом, котрий вже був подібний на маленький м’ячик. Алек радів, а я усміхалась.
Після закінчення медового місяця ми повернулись в Україну і жили в Алековій квартирі. І одного дня, ми розповіли батькам, що скоро у них буде внук. Сказати, що всі були у шоці, це нічого не сказати. Але коли я показала свій живіт, котрий ховався за широким платтям, всі безумовно повірили й дуже зраділи.
А як радів тато Алека, словами не передати. Він і плакав, і крутив мене у повітрі і обіймав Алека і цілував його.
-Нарешті хоч хтось у тому домі подарує мені дітей!!! -говорив він нам і усміхався без перестанку.

І з моїм татом вони дуже гарно все відсвяткували, та так, що зранку навіть додому не прийшли. А коли прийшли, то вже й ім’я придумали, і переїзд наш хотіли організувати, правда точно не вирішили, де ми будемо жити. Адже їхні особняки були неймовірних розмірів, тому ми могли хоч десять дітей народити. Але ніхто у нас не питав, а вони мало не посварилися, адже де ми будемо жити так і не вирішили.
Але тут мій дуже розумний чоловік приголомшив всіх новиною. Ми всі такого не очікували.
-Ми не будемо жити ні в одному з ваших будинків. – сказав він.
Три пари очей, мама, Роберт і мій тато здивовано поглянули на нас.
-І чому це? – здивувався Роберт.
Мій тато теж злісно глянув на Алека і схрестив руки.
Алек усміхнувся, підійшов до мене й обійняв.
-Тому, що я вже побудував нам власний будинок, і він майже на однаковій відстані, від вас обох. – сказав він і подивився на батьків.

Їхні обличчя змінились в одну мить і вони підійшли до нас і почали обіймати.
Я була у шоці, а Алек усміхався. Ну як можна бути таким ідеальним?
З того дня у нас у будинку почався ремонт і Алек всім керував.

І вже за пів року ми туди переїхали.
Це було ідеально місце для життя.
Невеликий одноповерховий сучасний будинок, виконаний у стилі лофт, з ідеальними меблями, прекрасною терасою, басейном і виглядом на наше місто. Там було все ідеальне, спальня, дитяча, вітальня, ванни, все було так, як я і хотіла. А басейн з терасою просто неймовірні, я дуже хотіла вже у ньому скупатись, адже вже був серпень і надзвичайно було жарко. Я вирішила на днях таки спробувати.

Але я не встигла насолодитись проживанням у будинку і купанням у басейні, адже вже за три дні після переїзду я поїхала у пологовий і народила нашого хлопчика, нашого маленького Артура.
Алек радів та не міг натішитись, допомагав мені зі всім і я не потребувала ні у чому.

Також мама моя була поруч, Алісія й Адам дуже допомагали. Я не очікувала, але вони дуже багато часу проводили з нами. Вони майже жили з нами, а тато Алека наймав всіх, кого можна, привозив незліченну кількість їжі свіжої, фруктів, морепродуктів і багато іншого. У нас не було потреби взагалі ні в чому.
Я була дуже рада, що родичі були поруч.
Чого не скажу про Влада і Надін.

Звісно вони приїжджали, звісно були на святах та важливих подіях, але не так часто, як інші.
Але я їх прекрасно розуміла. У них ніяк не виходило завагітніти й ніхто не знав причини.
Влад вже їздив у кращі клініки світу, вони навіть пробували ЕКО й інші способи, але чомусь у них ніяк не виходило завагітніти. І ніхто не бачив причини.
Їм важко було морально, особливо Надін. Вона дивилась на маленьких дітей, котрі появлялись у нас у сім’ях і дуже сумувала.

Я дуже їм співчувала і хотіла допомогли, але не знала як.
Алек навіть підключив знайомих в Австралії, але все одно результату це не дало. І всі лікарі в один голос говорили про те, що вони просто несумісні з Владом і все. Виявляється і таке буває. Адже іншого пояснення не було. Вони були обоє здорові, а от вагітність не наступала. А їм було вже не по двадцять.

Ми намагались їх розрадити, підтримати, але допомагало мало. Але одного дня вони, відпустивши ситуацію, таки побачили заповітні дві смужки, як це сталось? Ми досі не знаємо. Одне я знаю, що е було чудо. І це чудо скоро зовсім бігало та тішило їх своїми милими та неймовірними вчинками.

А я після Артура, за два роки народила ще дівчинку, Анну, котра була другою з чотирьох наших з Алеком дітей.
Я ніколи не думала, що взагалі матиму так багато дітей, але після Анни вже за півтора року я знову дізналась, що вагітна і народила двійню, хлопчика і дівчинку, Алекса та Алісу.
Так, ми назвали всіх дітей на букву “А", так їх легше запам’ятати, жартую.

А через кілька місяців Надін знову завагітніла, знову сама й у них появилась також двійня. Але це були два хлопчики. Тепер і у мого брата був дім повний сміху та радощів. Надін і Влад не думали, що у них буде аж троє дітей, і всі хлопчики, але раділи цьому неймовірно. Кожен з нас знайшов свій спокій та відраду у тому житті.

Я була дуже щаслива, у моєму домі був сміх дітей, радість, щастя, а світло-сірі очі мого чоловіка і двох, з чотирьох дітей не могли не приносити радості мені. А очі, у котрі я закохалася ще дитиною, дивились і через п’ятдесят років на мене з таким обожнюванням, як ніхто.

Алек Сілвер, був ворогом, потім другом, а потім став всім на все моє життя і я ні на секунду про це не пожаліла.
Він - це найкраще, що сталось зі мною у житті.
Я, Аріна Сілвер, та, хто була безжальною стервою, та, котра готова була вистрілити у голову без сумніву зараз вчила уроки з дітьми, доглядала будинок і раділа вечірнім переглядам фільмів з сім'єю.
І скажу, вам, чесно. Набагато краще бути щасливою, а ніж багатою чи кримінальною королевою.
Мені не потрібні були ні визнання, ні слава, ні те, щоб мене боялись.

Мені потрібні були лише теплі обійми, сміх чоловіка, кохання щире та сім'я, котру ми створили.
Я була щаслива і я була у своєму власному королівстві, справжньою Срібною Королевою, і ніякого відношення до криміналу це не мало.
Я була мамою, дружиною і жінкою, котра реалізувала себе не у вбивствах і ненависті, а у любові й у підтримці.
Це те, що мені потрібно було.

А виною всьому були світло-сірі очі, котрі досі, за багато спільних років, кохали мене, як і раніше, котрі підтримували мене, як ніхто. Виною був той, хто став для мене всім, мій Срібний Король, у полон котрого я попала і не збиралась втікати. Адже все було ідеально.