Глава 20 Обіцяєш? - Обіцяю.

Алек

Сьогодні зранку я прокинувся в обіймах найкращої жінки у світі, Аріни Кінг. Вона весь цей час була поруч зі мною, не відпускала моєї руки та взагалі, стала стимулом для того, щоб прокинутись і жити далі.
Для мене ці півтора місяця були як одна мить, а для неї вічністю.

Коли я вперше розплющив очі, то побачивши її, дуже зрадів. Аріна, була єдиною людиною, котра вірила у мене і не здавалась і я готовий був їй віддячити за це.
Я розплющив очі й вона почула, що я прокинувся.
Аріна подивилась на мене своїми ідеально блакитними очима й усміхнулась.
-Доброго ранку. – сказала вона.
-Привіт. – відповів я і поцілував її.
Вона була така солодка, така красива і така моя. Я був найщасливішою людиною на Землі.
Аріна сіла на ліжко і запитала:
-Я піду принесу сніданок, може є якісь побажання?
Я усміхнувся і поглянув на неї.
Звісно у мене були побажання і це була вона. Я розумію, що мені напевно не можна ще, але нічого з собою зробити не можу.

Мені хотілось її завжди, всюди й тим більше півтора місяця це досить довгий термін для утримання.
Я, думаючи про неї у такому сенсі, відразу відчув біль у паху. І це мені не дуже сподобалось.
Я старався не марити, але думки про її красиве тіло мені не давали спокою.
Чорт.

Я усміхнувся і не хотів видавати своїх фантазій, поки що. Тому повернувся на бік.
-Візьми мені те, що і собі. – сказав я.
-Ок. – сказала вона і встала з ліжка.
І тут я звернув увагу на її попку та ноги.
От, чорт.

Вона пішла до ванної, а я відчув, як одна частина мого тіла стала дуже напруженою.
«О, значить з тобою все у порядку. Це добре.» подумав я.
Аріна повернулась за кілька хвилин і посміхнулась.
Вона вийшла у двері й пішла до столової.
А я вирішив спробувати ходити.
Я знаю, лікар мені казав, що це буде важко. Але я не думав, що настільки.

Я сів на ліжко, за допомогою рук, і звісив ноги донизу. Я спробував поворухнути ними й це було не важко, але коли я спустився, за допомогою рук на підлогу, то відразу впав.
-Чорт! – крикнув я.
Мої ноги рухались, але я не міг ними пересувати так, як потрібно.

Я підійнявся, знову за допомогою рук, на підлозі й сів.
Потім я спробував стати на коліна і це вже було легше, ніж відразу ходити.
Я встав і стояв, наче собака.

Я ніколи у житті не думав, що ходити це так важко.
Я спробував підійнятись легенько і, о чудо, я встав. Я став, хитнувся, але втримав рівновагу.
Це було добре.
Я спробував ступити крок, але для страховки, тримався за ліжко.
І у мене це вийшло.

Я ступив один крок, потім інший і за ним ще один.
Ці три кроки були найважчі, а далі відбулось щось дивне. Моє тіло, ніби згадало, як ходити, і наступні кроки вже було робити набагато легше.
Я усміхнувся.

Так, повільно, я дійшов до ванної й зупинився, сам. Вперше за довгий період.
Я глянув на себе у дзеркало і побачив там зовсім чужу людину.

Очі мої були впалі, обличчя дуже худе, а волосся довше, ніж я носив останні кілька років.
Я був подібний на підлітка, адже лише у підлітковому віці я мав таку зачіску.
Я усміхнувся, почистив зуби та вмився.
-Алек??? – почув я стривожений голос Аріни.
Я виглянув з ванної кімнати й усміхнувся.
-Я тут. -сказав я.
-Еммм.... як ти туди дійшов? – запитала вона роззявивши рот.
Я усміхнувся.
-Ногами. – сказав я.
-Але ж лікар.... -почала вона.
-Лікар казав, що я скоро зможу ходити, ось це скоро і настало вже. – сказав я.

Я вийшов повільно з ванної й показав їй, як мені вдавалось вже пересувати ногами.
Аріна дивилась на мене дуже дивно і мені здалось, що вона не дуже щаслива цьому.

Я підійшов до неї й обійняв за талію.
Чорт, як я сумував за нею.
-Що сталось? -запитав я.
Аріна підійняла очі на мене.
-Я не можу досі повірити, що ти тут. Мені здається, що це все сон і я боюсь прокинутись. – сказала вона.
Я посміхнувся, притиснув її сильніше і поцілував.
Я цілував її й гладив таке красиве тіло.
-Я тут. -сказав я і поцілував її у губи.
-Я поруч. – сказав я і поцілував її у шию.
-Я завжди буду поруч. – сказав я і поцілував її знову у губи.
Аріна усміхнулась.
-Обіцяєш? – запитала вона у мене.
Я посміхнувся.
-Обіцяю. – сказав я.

Я обійняв її та ми стояли так кілька хвилин.
А потім хтось постукав у палату й Аріна відійшла від мене, щоб відкрити двері.
А я повільно дійшов до ліжка і сів.
-Доброго ранку, Алек. Бачу прогрес. – сказав лікар.
-Доброго. – привітався я.
-Доброго ранку. -сказала Аріна.
-Аріна, радий Вас бачити. – сказав лікар. -Як наш пацієнт?
Аріна посміхнулась, а мене почало напружувати таке спілкування.
-Я добре. – відповів я замість неї.- Сиджу добре, а от ходити боляче трішки.
-Це очевидно, Ви лежали дуже довго і тому так. Згодом все буде добре. – сказав лікар.
-Я сьогодні вже намагався ходити. – сказав я.
-І як?- запитав він.
-Гірше, ніж я очікував, але краще ніж нічого. -сказав я.
Лікар посміхнувся.
-Алек, Ви молодець, встаньте і пройдіться я хочу побачити, як Ваші успіхи.-сказав він.
Я послухав його, встав і пройшовся. Повільно, ще трішки кульгаючи, але пройшовся.
-Супер! -сказав лікар. – Це величезний прогрес!
Я єхидно усміхнувся.
-Я ж Сілвер, а ми все робимо, не як звичайні люди. – сказав я.
Лікар усміхнувся і записав щось у блокнот.
-Гаразд, Алек, я зайду до Вас пізніше. – сказав він.
Я кивнув і попрощався.
-До зустрічі. – сказала Аріна і він вийшов.

Потім ми з Аріною сіли на ліжко і їли сніданок.
Це була перлова каша на воді з цукром.
Фу, гидота.
Але іншого варіанту не було, тому потрібно було їсти те, що є.

Ми поїли й Аріна викинула паперовий посуд.
Я був здивований, що у лікарні був екологічний посуд, це було дуже класно.
«Ще б їжу нормальну і можна жити.» подумав я.
Аріна посміхнулась, коли побачила мій здивований погляд.

-Так, тут еко посуд, а от їда, така собі. – сказала вона.
-Ага, такої гидоти я у житті не їв. – сказав я.- Не дивно, чому ти так схудла.
Аріна посміхнулась.
-Алек? – звернулась вона до мене за кілька секунд.
-Так, Ангеле. – подивився я на неї.
Аріна опустила очі.
-Можна я сьогодні додому поїду? – запитала вона. -Хочу взяти речі і якісь фрукти, а то тут вітамінів мало.
Я усміхнувся.

-Тобі не потрібен мій дозвіл. Ти можеш їхати коли хочеш і куди хочеш. – сказав я.
-Але я не хочу залишати тебе на довго. – сказала вона і дивилась на мене сумно.
Я підсунувся до неї ближче та обійняв.
-Я буду у порядку, я вже дорослий хлопчик. – сказав я.
-А якщо щось трапиться? – запитала вона.
Я поцілував її у щоку.
-Я у лікарні, Ангеле. Якщо щось, викличу мед персонал і все. – сказав я.
Аріна з недовірою глянула на мене, але потім трішки розслабилась.
-Ок. – сказала вона.
Я усміхнувся.

Звісно мені хотілось, щоб вона весь час проводила зі мною, але я хотів також дати їй вільний простір, час для себе. Їй це було необхідно.
-Їдь собі зустрінься з подругами, сходи на шопінг, або у кафе. -сказав я.
-А як же ти? -запитала вона.
Я знову усміхнувся. Яка ж вона була турботлива.
Найкраща у світі.
-Я буду у порядку. – сказав я.
-Обіцяєш? -запитала вона.
-Обіцяю. – сказав я.
Аріна поцілувала мене і пішла збирати свої речі.
Вона швидко все зробила, переодягнулась і підійшла до мого ліжка.

Аріна сіла, обійняла мене і поцілувала, ніжно, ніжно.
-Будь чемним хлопчиком. -сказала вона.
-Я буду тебе чекати, Ангеле. – сказав я.
Аріна встала, взяла сумку, усміхнулась і вийшла за двері.
Я провів її поглядом і вирішив не марнувати час.
Я спустився з ліжка повільно, встав на ноги й почав ходити трішки.

Мені це давалось не так легко, як раніше, але прогрес вже був.
Я повільно підійшов до вікна і побачив у ньому Аріну, котра сідала на свій байк, одягала шолом та поїхала швидко геть.

Я зловив себе на думці, що це було дуже сексуально і тут же згадав, за свою проблему і вирішив позвати лікаря. Адже при Аріні такі питання обговорювати якось не зручно було.
Тому я повільно підійшов до кнопки виклику персоналу та натиснув на неї.
Я сів на ліжко і чекав лікаря.

Вже за кілька хвилин у двері хтось постукав.
-Заходьте. – сказав я.
Лікар зайшов і усміхнувся.
-Тебе щось турбує, Алек?- запитав він.
Я опустив голову.
-І так і ні. – сказав я.
Лікар сів біля мене і запитав:
-Що сталось?
Я підійняв очі й розповів йому.
-Ви ж знаєте, що я лежав всі ці тижні й що я не мав змоги задовольняти свої чоловічі потреби. – сказав я.
-Так, це мені прекрасно відомо. – відповів лікар.
-Але вчора я відчув біль у паху. А сьогодні відчув, як мій орган ніби «ожив». -сказав я.
Лікар подивився на мене і записав щось у блокнот.
-Біль – це не дуже добре, тому мушу тебе відправити на деякі аналізи. – сказав лікар.
Він написав мені на листку паперу щось.
-А от те, що збудження було – це вже добре. – додав він.
-Мені потрібно вже ці аналізи здавати? – запитав я.
-Чим швидше, тим краще, адже якщо є проблема, потрібно її вирішити. – сказав лікар.
-Гаразд. Я одягнусь, і піду. -сказав я.
Лікар попрощався й обіцяв зайти тоді, коли всі результати будуть готові.

Я переодягнувся у спортивний костюм, котрий привіз мені батько і пішов здавати аналізи.
Приємного у них було мало, але я хотів дізнатись, що ж таке зі мною.

Я повернувся у палату і вирішив відпочити.
Я включив фільм і задрімав.
А коли прокинувся вже темніло.
-Оце так я сплю. – сказав я собі.

Я взяв свій телефон у руки й побачив повідомлення від Аріни:
«Як ти там без мене?»
«Помираю від смутку. Не має чим зайнятись.» відписав я.
Аріна надіслала смайлики та відписала:
«Я теж сумую. І скоро буду.» написала вона.
Я усміхнувся телефону.
«Ти знову будеш ночувати зі мною?» запитав я.
Аріна надіслала смайлики знову.
«Так, чекай мене.» написала вона.
«Завжди.» написав я.

Тільки я їй написав, як у палату зайшов лікар.
-Алек, твої результати готові. -сказав він.
-І що там? – запитав я і випрямився.
-Все гаразд, всі аналізи ідеальні. – сказав лікар.
-А через що тоді біль? – запитав я.
Лікар усміхнувся.
-Через довге утримання. – сказав він. -Потрібно вгамувати його і тоді все буде добре.
Я усміхнувся.
-А мені вже можна? – запитав я.
Лікар поглянув на мене.
-Судячи з твого стану, не просто можна, а потрібно. – сказав він.
Я усміхнувся.
-Але не дуже голосно, а то пацієнти в інших палатах спати будуть. – сказав він і підморгнув мені.
Я усміхнувся.

Лікар попрощався і пішов. Обіцяв зайти завтра.
А я попри все, змінив думку про нього. Він був крутим, і до всіх так відносився, як до Аріни.
Тим більше мав жінку і двоє дітей. Це я так, для себе дізнався, про всяк випадок. Я усміхнувся і включив собі якийсь фільм.
Але не встиг я подивитись і половини, як приїхала Аріна і привезла дуже багато смакоти.
Вона мала з собою й овочі та фрукти й солодке.
Я усміхнувся і запитав:
-Хто це все буде їсти?
Аріна усміхнулась.
-Ти.

Я закотив очі.
-Я не слон. – сказав я.
Вона почала сміятись.
-Я тобі допоможу. – сказала вона.
-Це вже зовсім інша справа. – сказав я усміхаючись.
Аріна підійшла до мене, сіла на ліжко й обійняла.
Я притулився до неї й поцілував у губи.
Мені неймовірно хотілось продовження і я відчував, що Аріна була не проти.

Вона заглибила поцілунок та схопила  мене за волосся. Це було дуже приємно.
Я усміхнувся.
Як тільки я хотів забратись їй під футболку, як у неї задзвонив телефон.
-Залиш його...-говорив я між поцілунками.
Аріна відхилилась і сказала:
-Вибач, не можу, це мій брат. Це щось термінове.
Вона відхилилась від мене і я закотив очі.
Чорт.

-Так, слухаю. – сказала вона.
Потім була тиша.
Аріна слухала те, що говорив брат. І по голосу було зрозуміло, що він дуже розлючений.
Я не чув толком, що він говорив, але своє прізвище таки розпізнав у розмові.
Аріна ще слухала кілька хвилин, а потім виключила дзвінок.
-Що сталось? – запитав я.

Аріна підійняла очі на мене і сумно поглянула.
Я подивився на Аріну дуже уважно і чекав на те, що вона скаже.
Я знав, нічого хорошого з цього не вийде. Але те, що я почув мене шокувало.