Глава 9 Пустота.

Аріна

Після нового року я майже цілий місяць не чула нічого про Алека. Він кілька разів писав мені й все, ми перекинулись питаннями про справи й все на цьому все завершилось.
Мені було трішки образливо, але ми нічого один одному не обіцяли, не пропонували та не давали надію. Ми просто пояснили все, зрозуміли один одного і розійшлись, як старі друзі.
Але я чомусь відчувала пустоту у душі. Так, наче хтось у мене забрав те, що було важливо. Так, наче серце вирвали та викинули.

Але я не мала права на такі емоції, це все було не справжнє. Тому я вирішила повертатись у своє звичне життя. Тепер все було зрозуміло і я могла відпустити той біль, що був і бути нарешті щасливою.

У один з таких днів, я подзвонила Стасу і вирішила поговорити.
Ми зустрілись у місцевому кафе і поговорили.
-Привіт. – сказав він і посміхнувся. -З новим роком і Різдвом.
-І тебе зі святами. – сказала я.
-Ти хотіла поговорити? – запитав він.
-Так, я хотіла вияснити, що між нами сталось, чому ти не дзвонив і взагалі де ти був? – запитала я.
-Проблеми з бабусею, мусив їхати у Польщу, тому мене і не було. Вибач, мусив пропасти й не мав навіть можливості написати. – сказав він.
- Все гаразд, з нею все у порядку? – запитала я.
-Так, вона просто хотіла мене бачити й придумала ну дуже оригінальний спосіб, вигадала, що помирає. – сказав він.
-Класна у тебе бабця. – сказала я.
-Ага, вміє мозок винести всім. – сказав він.
Я посміхнулась. І з того дня все стало на свої місця.

Стас проводив мене додому, зустрічав в університеті та ми ходили гуляти разом, сиділи у кафе та були один з одним.
Я повернулась у свою нормальність.
Я думала, що мені відразу стане легше, що я зможу нарешті бути щасливою.

Але чомусь почуття ейфорії не було. Не було такого ефекту «вау» та і взагалі якось все було занадто «нормально». Стас не питав де я була і з ким, що робила і як свята проходили. А я і не дуже розповідала.
Та і взагалі я мала б бути на сьомому небі від щастя, я нарешті позбутись тягаря чотирирічної давності й відпустила ситуацію з випускним та з Алеком Сілвером.
Але очікуваного полегшення та взагалі якоїсь легкості я не відчувала.
Навпаки, у мене було таке враження, що я втратила більше, ніж здобула. Але я мала тепер таку бажану свободу.
Але замість ейфорії я відчувала пустоту. Так, наче у мене щось забрали й ніяк не віддадуть.
Я старалась ігнорувати цю пустоту і жити далі, так, як і раніше.
Але, як раніше, вже не буде ніколи.

І так пройшов січень.
Ми знову почали ходити на пари, бачили друзів, одногрупників, викладачів і повністю включилися у робочий процес.
І я, вдень була студенткою, а ввечері бандиткою.
Я тренувалася далі з Інгою та Вік вчив мене стріляти ще краще з різної зброї. Це було мені у задоволення. І я кайфувала від цього життя.

І ось, сьогодні було вже тридцять перше січня і я останній день була двадцятирічною. Вже за кілька годин мені виповниться двадцять один і я буду зовсім доросла.
Я усміхнулась собі й була рада, що моє життя так складалось. Я була щаслива, як ніколи.
Приїхавши додому, я переодягнулась і лягла у ліжко.
Я відкрила свій телефон і побачила повідомлення від дівчат.
«Ну, що готова завтра святкувати?» запитала Віка.
«Звісно, я завжди готова.» відповіла я.
«Тоді будь у повній готовності, стриптизери будуть завтра гарячі.» сказала Віка.
«Ее, ні, мені не потрібен стриптизер, у мене є Стас.» відповіла я.
«Та твій тюхтій не вміє навіть презерватив одягнути напевно. У нього точно ще нікого не було.» написала Віка.
«Віка, перестань. Ти знаєш, він мені підходить.» написала я.
« Я знаю, що тобі потрібен чоловік, а не хлопчик п’ятирічний.» написала вона.
«Стасу двадцять три.» написала я.
«А б’ється, гірше дитини, ніяк. Для чого тоді такий «мужик»???» написала вона.
«Битись я і сама вмію, а Стас робить мене кращою.» написала я.
«Ага.» написала вона.
«Віка, прощу, давай не будемо.» попросила я.
«Ок, як скажеш, принцесо. Готуйся, завтра буде мега свято.» написала Віка.
«Добре. До зустрічі.» написала я і вирішила піти спати.

Як тільки я заплющила очі, як мені почали приходити привітання з днем народження.
Мене вітали мої дівчата й у соцмережах викладали спільні фото. І одногрупники, і друзі, і «колеги». Всі, хто хотів.
Я читала привітання та раділа, адже я дуже багато теплих слів почула та мені було дуже приємно.

З самого ранку мене привітали батьки й брат.
Вони подарували мені коштовності та нові цікаві штуки для роботи.
-Мені не віриться, що ти така доросла вже. – казала мама.
-Так, доню, ти вже зовсім виросла. – казав тато. – Ми тебе любимо.
-Будь щаслива. -говорив брат.

-Дякую вам, ви найкращі. – сказала я.
Я повела майже цілий день вдома з батьками та братом.
Ми святкували мій день народження. Ми і їли дорогі страви, пили напої, дивились сімейні відео та взагалі згадували дуже смішні різні історії й просто насолоджувались компанією один одного.
Це був прекрасний сімейний день.
А під вечір я пішла збиратися, адже з друзями я збиралась святкувати в одному з найкращих клубів нашого міста.

Я пішла до кімнати своєї, одягнулась і до мене приїхали перукар та дівчинка, котра робила макіяж.
Як тільки вони закінчили, я одягнула плаття та обула туфлі.
Я виглядала красиво, мені дуже подобалось.
Моє неслухняне волосся вони випрямили та зробили красивий макіяж з виразними очима.
Я одягнула чорне плаття до коліна й обула золоті туфлі. Я доповнила образ коштовностями та виглядала на мільйон.

Я вийшла з кімнати й мене зустрів Влад.
-Круто виглядаєш, сестричко. – сказав він.
-Дякую, брате. – сказала я.
-Гарно повеселитись. – сказав він.
Я усміхнулась, подякувала і пішла у коридор.
Там я попрощалась з батьками та поїхала на лімузині до клубу.
Як тільки ми приїхали, вивіска «Golden Bird» світилась яскраво-синім.

Я вийшла з авто, зайшла у клуб тоді мене зустрів менеджер цього закладу.
-Доброго вечора, міс Кінг. Прошу сюди. – сказав він і повів мене на другий поверх.
Як тільки я підійнялась, то побачила своїх найкращих друзів, котрі тримали подарунки й кульки у руках і викрикнули всі в один голос:
-Сюрприз!!!
А я стояла і не стримувала емоції, мені було надзвичайно приємно. І я була дуже рада, що всі були тут.
-Дякую. – сказала я і всі накинулись на мене і почали вітати з днем народження.
Після привітання ми всі почали святкувати.

Ми пили алкоголь, їли смачні страви, танцювали та веселились, як могли.
Ми були всі дуже радісні й щасливі.
Але у моїй душі відчуття пустоти не пропадало, а навпаки посилювалось. У мене було таке враження, що я упускаю щось у житті й через це я не могла насолоджуватися ним на повну.
Ми святкували дуже гарно, але я все одно чомусь знала, це не те, що мені потрібно.
Я відійшла до бару, стала біля нього і замовила собі коктейль.
Я стояла і не хотіла нікого навіть бачити.
-Чому ти тут? – запитала у мене Віка.
Я обернулась і подивилась на неї.
-Не знаю. – відповіла я.
-Тобі не подобається щось?- запитала вона.
-Та ні, все супер. Просто дивне відчуття якесь, наче чогось бракує. – сказала я.
-Так твій же бойфренд тут. – сказала Віка.
-Не у ньому справа. – сказала я.
-Я зрозуміла. -сказала Віка. -Ходімо, можливо тобі саме цього не вистачає. – сказала вона.
-Чого саме? – запитала я і вона вже тягнула мене кудись.
Ми вийшли у коридор і підійнялись по сходах на дах будівлі. Потім Віка провела мене на верх і залишила саму.
- От, сучка! – крикнула я, коли Віка закрила двері й залишила мене саму.
Я оглянулась і побачила, що я тут одна. Принаймні так спочатку здалось.
-І як я маю вибратися звідси? – запитала я сама у себе і розвела руками.

Я стояла так кілька хвилин, аж раптом я почула, як хтось закрив мені очі й знайоме тепло розповсюдилось по тілу.
-Хто це? – запитала я.
Я поклала руки на руки того, хто це робив і відразу впізнала їх. Це були великі, грубі руки, котрі були дуже теплі, хоча на вулиці був мороз.
Я усміхнулась.

Я знала цю людину і знала, хто він.
І дивне відчуття наповненості, замість пустоти, поселилось у душі. Так, наче він її заповнив.
Наче він був тим, що цю пустоту заполонив.
Я усміхнулась знову, а він сказав мені тихо:
-Довірся мені.
Він почав мене вести й вже за кілька моментів ми зупинились.
-Відкрий очі. – сказав він, а перед тим забрав руки свої з моїх очей.

Я відкрила очі й усміхнулась. Переді мною було нічне місто у красивих, яскравих вогнях. І це було дивовижно.
Краєвид був просто неймовірний.
Ми постояли так трішки, а потім мій гість сказав:
-З днем народження, Ангеле.

Я обернулась і побачила Алека Сілвера. Він сьогодні був неймовірно красивий. Чорна сорочка, чорні штани та пальто. Це все дуже гарно контрастувало з його зовнішністю, він був дуже гарним. Він виглядав дуже казково, наче принц. Я усміхнулась і побачила у руках у нього коробочку.

-Це мені? – запитала я.
-Так. – сказав він.
Там була красива підвіска у формі серця. Я такої краси ще не бачила. Це було неймовірно мило і так ніжно.
Алек допоміг мені одягнути підвіску і я її відкрила, адже вона складалась з двох частин серця. Там, всередині був надпис: «Тій, хто рятувала мене щодня.»
-Алек, дякую тобі. – сказала я мало не заплакавши.

Це було неймовірно красиво, так ніжно і так приємно, що я не могла стриматись. Мені було дуже приємно. Він зробив мені такий особливий подарунок, такий унікальний. І щобільше, він був тут зі мною, поруч. Він прийшов до мене, спеціально, щоб привітати з днем народження.
Алек підійшов до мене ближче, обійняв за талію й усміхнувся.
Я відчула божественний аромат його парфумів і відчула силу, котра йшла від нього.

Він поклав свої руки мені на талію і притиснув до себе. А потім підійняв мою голову так, щоб я дивилась у його неземні очі.
-Що ти робиш? – запитала я у нього.
-Повертаю своє. – сказав він впевнено.
А потім він зробив те, чого я ніяк не очікувала.
Алек нахилився до мене і поцілував. Він поцілував мене своїми великими й прекрасними губами, котрі ніжно і водночас так наполегливо це робили, що я не мала вибору, як піддатись.

Це був неймовірний поцілунок, такий справжній, солодкий і настільки хороший, що у мене аж ноги підкошувались. Це був один з тих поцілунків, котрі здатні перевернути все у житті й здатні змінити все докорінно.

Стас і близько мене так не цілував. Від його поцілунків я і близько такого не відчувала. А від поцілунку Алека у мене почало тремтіти все тіло від задоволення.

Стас. Чорт. Що я роблю? Я ж маю хлопця!!! Чорт!
Як тільки я згадала за Стаса, то відразу відштовхнула Алека.
Це було дивовижно, але так неправильно. Я не повинна була цього робити.
Я прийшла у себе і сказала йому:
-Алек.... це не правильно. У мене є хлопець.
Він змусив мене знову подивитись на себе.
-Так залиш його, він тебе не вартий. – сказав він.
А я дивилась на нього і відчула, як злість пробирається мені аж під шкіру. Мене дуже розізлили його слова.
-А хто вартий ти? -запитала я злісно.
-Так я. – сказав він впевнено.
Ха, от нахаба. Дійсно таки Алек Сілвер був ще тим самовпевненим ідіотом.
-Ти думаєш, що можеш чотири роки не з’являтись, а потім появитись, подарувати надію і зникнути знову майже на місяць, без звістки про себе??? Потім прийти, поцілувати мене і вимагати бути твоєю? – підвищила голос вже я.
-Так, можу і буду. – сказав він ще більш впевнено.

А я вже просто не могла витримати цієї нахабності та такої впевненості у собі. У його очах не було сумнівів, ні краплі. Це було просто дивовижно і так абсурдно.
-Ні, не можеш! Адже я маю життя і я теж людина! – кричала я вже на нього.
-Я знаю, тому і прийшов. Я повертаю своє. – сказав він знову спокійно.
А у мене здається вже очі з орбіт вилітали! Я вже така зла була і не знала, що робити. А його спокій мене ще більше розпалював.
-Ти... ти....ти.... я не твоя.- сказала я і вже придумати нічого не могла.
А він стояв, дивився на мене і розсміявся.
-Ти смішна, коли злишся. І ти моя. – сказав він усміхаючись.
А я вже кипіла від злості.
-Ти самовпевнений, пихатий егоїст!
Я підійшла до нього і вдарила його у груди.

Але він навіть не похитнувся. От чорт, він, як скала.
-Ти мені теж подобаєшся. – сказав він усміхнено.
І тут я зрозуміла, що легко не здасться він. Тому я підійшла ще ближче і почала бити його вже професійно, як бандитка. Я била його у корпус, по руках та випадково попала у його чутливий орган. І лише тоді Алек скривився.

А потім видно йому це набридло, він розвернув мене різко й обійняв. Цим самим тримаючи й блокуючи мої удари. От де ж чорт, я забула, що він теж бандит.
-Ей, шалена, заспокойся. – сказав він.
-Ти не можеш ось так приходити й цілувати мене! Це не правильно! – кричала я і виривалась з його обіймів.
Він відпустив мене, і я стала навпроти нього.
-Чому? – запитав він.
-Бо я маю життя без тебе. – сказала я вже спокійніше.
-Ти сама знаєш, що це ілюзія. А я, це справжнє. – сказав він.

Я підійняла очі на нього і побачила у них розуміння, мудрість і таку силу, яку не відчувала ні від кого, навіть від батька чи брата було менше енергетики, ніж від Алека Сілвера.
Я дивилась у його очі й знала, глибоко у душі, що він таки правий.
-Алек, будь ласка...- почала я говорити й опустила очі.
Він підійшов ближче й обійняв мене, а потім опустився до мого обличчя і сказав:
-Хочеш ти чи не хочеш, я нікуди не зникну. Я буду поруч, завжди.
Я застигла від таких слів.
-Я не готова до цього. – сказала я чесно.
-Я знаю, тому даю тобі час. – сказав він і відпустив мене.
-До зустрічі, Ангел. Бережи себе.
Сказав він і пішов.

А я залишилась сама на даху і стояла, дивилась у нічне місто.
Я стояла і зловила себе на думці, що щойно перестала відчувати пустоту у житті. Я щойно позбулася її, але коли Алек пішов, я знову її відчула і ще сильніше, ніж завжди.
Я стояла і розуміла, що я хотіла його присутності більше, ніж хотіла визнавати. Я хотіла, щоб він був поруч, але боялась. Боялась самої себе. Своїх відчуттів, почуттів, реакції тіла на нього та взагалі того, що він мене змушував робити.

Але саме з ним я відчувала себе собою. Мені не потрібно було прикидатись, вдавати когось та обманювати саму себе. З ним я могла бути Аріною Кінг, а не кимось іншим.
Я постояла трішки й вирішила таки піти до друзів. Алек був дуже неочікуваним гостем, але крім нього у мене ще є життя.
Я відкрила двері й пішла по сходах до нашого столика.
Я підійшла і побачила, що друзі мої вже були п’яні й веселі.
А мені зовсім нерадісно було.
Я забрала свою сумочку і вийшла на вулицю.
Я хотіла викликати собі таксі, але побачила, що сіра спортивна BMW під’їхала до мене.

Водійське вікно відчинилось і Алек мені сказав:
-Сідай, підвезу тебе.
Я усміхнулась, обійшла авто і сіла на пасажирське місце.
-Дякую. – сказала я.
-Та, не має за що. Я готовий допомогти, коли потрібно. – сказав він.
Я усміхнулась.

Ми їхали у тиші, аж поки Алек не підвіз мене додому.
Алек заглушив мотор та повернувся до мене.
-Ось ти й вдома. – сказав він.
-Ти досі пам’ятаєш де я живу. – сказала я.
-Звісно. – сказав він.
Потім ми мовчали трішки і я сказала:
-Дякую ще раз. Мені пора.
-Аріна? -звернувся він до мене.
Я обернулась.
-З днем народження.
Я усміхнулась, нахилилась до нього і поцілувала у щоку.
-До зустрічі, Ангеле.
Я усміхнулась і вийшла мовчки з авто.

Алек розвернув авто і поїхав геть. Знайома пустота знову появилась у душі.
Я зайшла у будинок і пішла у кімнату.
Це був прекрасний день народження, особливо останні його години, але визнавати цього я не хотіла.

Я роздягнулась, одягнула піжаму та лягла у ліжко.
На мій телефон прийшло повідомлення.
«Спокійної ночі, Ангеле.»

Я усміхнулась, закрила очі й заснула.

І я знала, що мене оберігати буде не лише моя сім’я, але й ще одна особа, котра чомусь надзвичайно бажана була і котра готова була добиватись мене.

Ну, побачимо, що з цього вийде.