Глава 7 Поворот подій.

Аріна

Я стояла і дивилась на Алека Сілвера. У мене відняло мову, заніміли ноги, руки і я не могла промовити ні слова.
-Сумувала? – запитав він зухвало.
І тут мене наче током вдарило.
Чорт! Та що я роблю? Це ж той, хто мене зрадив, той, хто образив і той, хто змінив мене докорінно.
А я тут стою, наче ганчірка, і не можу ні слова сказати?
Еее, ні, дорогенький, я тобі покажу, хто така Аріна Кінг і що я далеко не та шістнадцятирічна дівчинка, котрою була чотири роки тому. І котрою ти так легко скористався. За ці чотири роки я навчилась не пробачити.

Я отямилась нарешті й усміхнулась до нього.
-Звісно. – сказала я. -Ще і як, тільки тебе і чекала.
Сказала я з сарказмом і наголосила на останніх словах, а потім відштовхнула його і хотіла ще вдарити з ноги, але він перехопив мій удар.
Зараза, здогадався.
Він усміхнувся.
-Ти чого? – запитав він.
-Я чого? – запитала я з насмішкою. – Це ти, якого хріна приперся і тут притискаєш мене до стін?
Алек здивувався такій відповіді.
-Ти думав, що я тобі на шию кинусь? Ахаха, наївний дурень. – сказала я зухвало. – Та таких, як ти, мільйони тут.
Сказала я і показала на людей, котрі проходили повз.
Алек поглянув на мене і фиркнув.

Потім він підійшов до мене ближче і знову нахилився до мого обличчя.
Він був вищий за мене на голову і я дивилась на нього знизу. Його погляд був магічним і чаруючим, власним та сміливим. Чотири роки тому я б розтанула і вже була у його обіймах.

Але не зараз. Я змінилась.
-Таких, як я, один. – сказав він.
Я знову його відштовхнула.
-З дуба впав і бачу головою вдарився. — сказаласказала я грубо. -Що ти тут забув?
Алек подивився на мене дуже злісно і відповів:
-Та так, хотів пояснити, чому тоді поїхав і покинув тебе. Але бачу, ти й так все знаєш.

Я розізлилась на нього.
-Так, ти все правильно зрозумів, я все і так знаю!! І твої жалюгідні виправдання мені не потрібні!!– сказала я і кипіла від злості.
У мене в душі була образа, злість і ненависть до цієї людини і я хотіла його образити так, як і він мене. Я хотіла, щоб йому було погано і відповідала йому так. Я хотіла, щоб він страждав так, як і я тоді, всі ці роки поспіль.
-Я не думав, що ти така стерво. – сказав він спокійно.
Я усміхнулась.
-Яка вже є. – сказала я і склала руки перед собою. – Я вже не маленька наївна дурепа, котра поведеться на твої тупі провокації.
Сказала я дуже розлючено.

А потім я помітила, як обличчя Алека змінилось. Він став серйозним і дуже зосередженим.
Він подивився на мене і сказав те, чого я аж ніяк не очікувала почути:
-Знаєш, у мене дійсно була причина поїхати тоді. І я б тебе не кинув, ніколи. Тільки не тебе! Адже ти була варта більшого. Але бачу, ти дуже змінилась.

У мене в душі все похололо, серце почало битись дуже часто, а подих перехопило.
Він поглянув на мене, обернувся і хотів піти, але я зупинила його.
Я схопила його за руку і розвернула до себе обличчям.
І коли я схопила його за руку, мене наче током вдарило.
І лише зараз я помітила, як він змінився.
Волосся було того ж кольору, що і раніше, майже біле, але коротке, як у солдата. Шкіра була темна, наче він приїхав з Африки, він був дуже загорілим і це посеред зими. Риси обличчя були жорсткі й дуже яскраво виражені. А губи великі й такі спокусливі. Так і хотілось поцілувати.
Чорт, не про те думаю.

Я схопила його за руку і відчула знайоме тепло, тепло, котре я ніколи ні від кого не відчувала.
-Чому тоді поїхав? – запитала я вже спокійно.
Алек поглянув на мене.
-А чи тобі не все одно? – запитав він грубо.
Я закотила очі.
-Не хочеш, не говори, мені все одно. – сказала я.
Алек усміхнувся, ніби сумнівався. А коли заговорив, у мене земля з-під ніг пішла.
-Батько поставив вибір, або мафія, або я йому не син. От я і вибрав другий варіант, так і не встиг попрощатись. – сказав він впевнено і без зволікань.
Мені стало незручно.
Він дійсно виглядав так, ніби хотів пояснити, що сталось. Алек стояв і дивився з сумом на мене.
-Де ти був весь цей час? – запитала я з цікавості.
-На війні. – сказав він спокійно.

І я, здається, перестала дихати. Руки самі впали в мене і я відчула такий біль у душі, котру ніколи не відчувала.
Я відчула себе справжньою стерво, котра так нахабно себе вела.
Але це ж не я.
Я зовсім не така.
Він обернувся мовчки, опустив очі й пішов.

А я стояла і не могла повірити, що щойно зустріла його, самого Алека Сілвера і не просто зустріла, а дізналась правду про нього і про те, що сталось з ним. Всього якісь кілька хвилин змінили докорінно все моє життя.
І я не знала, що з цим всім робити. Як тепер жити.

Я хотіла його позвати, але вже Алека і слід простиг.
Я вибігла на вулицю за ним, але не встигла.
У мене було стільки запитань, я так багато хотіла ще дізнатись і вияснити для себе. Але так і залишилась стояти, мов статуя при вході в університет.
Я почула лише голосний свист шин, подивився на дорогу і побачила знайоме сіре спортивне авто, котре рушило з місця на неймовірній швидкості, залишаючи лінії чорні на дорозі. Я провела його поглядом і обернулась назад.

Всі чотири роки страждань в мить перетворились на такі дрібниці, всі чотири роки роздумувань стали просто пустим місцем. Адже я й уявлення не мала, що він пережив. Де він був, та і взагалі ким він став.
А можливо я і не хотіла цього знати? Можливо я ховалась від правди, адже знала, вона змінить мене.
Але мені було легше створити оборонну маску навколо себе, підлої стерво й звинуватити його у всьому.
Але ж загалом кажучи, я могла тоді відмовитись, він ні до чого мене не змушував.
Чорти б його забрали!!!

Виходить я сама все придумала та ще і його ненавиділа, а дарма. Він таки змінився.
Спочатку я не звернула увагу, а потім помітила, що у нього була темніша шкіра, виразніші риси обличчя і дуже грубі руки. Звісно він змінився, став більш мужнім і справжнім чоловіком, це було помітно й у поведінці. Але я не знала, що стало причиною цьому. Його погляд став таким мудрим та таким розумним, що я відчула себе незручно. Я відчула себе поруч з ним маленькою ідіоткою.
Я зрозуміла, що коли всі ці роки я його винила, він, там, наражав себе на небезпеку і міг померти мало не щодня, а можливо і частіше.

І щобільше, його слова про те, що він би мене не покинув, просто шокували.
Він таким чесним був, сміливим і відважним.
А я злякалася і відштовхнула його.
Я боялась того, що він скаже. А він, навпаки, хотів все прояснити.
Я зрозуміла, що зробила помилку і мені варто було таки його вислухати. Дати йому шанс все розповісти. Він на це заслуговував, та і я хотіла для себе дізнатись правду, щоб могти далі спокійно жити.

Я стояла ще кілька хвилин у трансі, аж поки не почула знайомий голос поруч:
-Привіт, Арінка.
Сказав Стас і обійняв мене.
Я подивилась на нього і мені чомусь стало так незвично, так неприємно та навіть огидно те, що він сказав. Його дотик був таким холодним і чужим. Повною протилежністю того, хто кілька хвилин тому був тут.
І хоча я знала Стаса давно, він був для мене чужим.
-Чому ти мене так називаєш? – запитала я.
-Тобі ж подобалось. Мені здалось, це гарно. – сказав він.
-Тобі здалось. -сказала я грубо. -Не називай мене так більше.
-Це не привід бути грубою. – сказав Стас злісно.
Так, Стас був досить спокійним хлопцем, але він постійно давав мені поради, у котрих я не потребувала, він постійно мене виправляв та взагалі критикував. За що я і хотіла інколи дати йому у морду.
-Не подобається, можеш йти на всі чотири сторони. – сказала я грубо.
Стас закотив очі.
-У тебе знову критичні дні? – запитав він у мене. -Ти у ці дні така нестерпна.
Я глянула на нього і мені стало так противно. Я не знаю чому.
Раніше мене його зауваження не дратували, а от саме сьогодні я помітила те, що мені не просто неприємно, мені огидно таке чути.
Я подивилась злісно на нього і сказала:
-Знаєш, давай краще я піду.
Сказала я, розвернулась і пішла.
Стас навіть не намагався мене наздогнати чи щось зробити. Він просто стояв і знизав плечима.
А я вирішила пройтись по парку.
Я пішла доріжкою, сіла на лаву та включила собі навушники. Плювати було, що на вулиці зима. Плювати, що за кілька днів новий рік і мені не має з ким святкувати.
Мені хотілось на цей час тиші. Мені хотілось відпочити й переварити все у своїй голові. Адже надто багато сталось за останні п’ятнадцять хвилин.
Більше, ніж за чотири роки мого життя.
Я сиділа, слухала музику, а потім вирішила таки виправити те, що наробила.
Я не хотіла бути вже повною стерво і таки хотіла дізнатись правду.
Я написала його сестрі Алісії й хотіла дізнатись номер її брата.
На диво, дівчина, відразу мені його дала, без зайвих запитань.
І тоді я вже вирішила зробити крок на зустріч. Я не хотіла залишати все, як є.
Я хотіла розставити всі точки над «і».

Алек
Після розмови з Аріною, я був у шоці.
Я дійсно хотів їй пояснити, чому я тоді пішов і хотів перепросити, але вона не дала мені.
Вона поводитилась дуже грубо, дуже зухвало та була такою нестерпною. От дійсно, справжнім стервом.
Я був у шоці й не міг у це повірити. Але все-таки сказав їй, чому тоді поїхав. Мене здивували її питання про те, де я був. Але вони були, скоріше всього з ввічливості, а не тому, що їй було цікаво.
Після того, я розвернувся та пішов геть.
Я не хотів нічого спільного з нею мати. Вона дійсно виявилась не такою, як я думав.
Я думав, вона хоча б мене вислухає, але я помилився. Аріна Кінг змінилась дуже сильно і не у кращу сторону. Дійсно, від тої дівчинки, не залишилось ні сліду.
Я сів у своє сіре авто, натиснув на газ і шини зі свистом рвонули вперед.
Я приїхав додому, переодягнувся та пішов до залу, там я хотів зігнати свою злість, адже я готовий був зараз когось вбити.
Я пішов у зал і вигнав з себе всю злість. Мені легше не стало, але виснаження пішло на користь, мене виключило, як тільки моя голова торкнулася подушки.
На наступний день зранку я почав вирішувати справи й підписував важливі папери, котрі батько дав мені.
Після всіх справ, я приїхав додому і вирішив трохи відпочити.
Ці дні були шалені для мене, а часу, щоб навіть посидіти не було.
Я пішов до себе у кімнату, включив якийсь фільм і ліг на ліжко.
Ох, давно я так не робив і мені це потрібно було.
Але тільки я хотів відключити думки, як на мій телефон прийшло повідомлення.
-І кому що потрібно? Не дадуть відпочити. – сказав я і закотив очі.
Я взяв телефон руки й побачив, що це був запит у повідомлення від незнайомого номера в одному з популярних додатків.
Я прийняв запит і побачив повідомлення:
«Привіт, хочу поговорити з тобою.»
Мені стало цікаво.
«Ти, хто?» запитав я.
«Не дивишся на ім'я?» запитали у мене.
І лише зараз я побачив, що ім’я абонента було зверху. Це була Аріна без імені. Я знав лише одну Аріну і відразу зрозумів, хто це. Також я побачив, що вона ще писала мені раніше, ще тоді, відразу після нашої розмови, але я цього чомусь не помічав.
Чорт, я відстав від життя.
Я поняття не мав, як користуватись цими всіма штуками, але я старався запам’ятовувати все, що мені показував Адам і все, що він мені розповідав.
Також я освоїв вже свій телефон, котрий був однієї з останніх моделей. Для мене це був космос трішки, але я швидко вчився.
Я дуже багато часу не мав, щоб все вивчати, але писати повідомлення таки я точно вмів і ще багато іншого.
«Сорі, я чотири роки не мав зв’язку майже і не знаю всіх приколів теперішніх додатків.» відписав я у чат.
«Вибач.» відповідь прийшла майже моментально.
«Ну, так даси мені ще один шанс? Хочу поговорити.» відразу було ще одне повідомлення.
Я усміхнувся. Значить не все втрачено і не такою вже і стервом вона була. Я усміхнувся.
«Мені здається, ми вже все обговорили. Я почув достатньо.» відписав я спеціально так.
«Ей, не будь козлом. Це я маю ображатися ще на тебе.» відповіла вона.
Я усміхнувся.
«Значить ми квити.» написав я.
Після того повідомлень у чаті більше не було, принаймні сьогодні.