Глава 6 Зустріч.

Алек

Я прокинувся зранку й у мене було таке враження, що мене переїхав танк. Ніби я зовсім і не спав.
Я встав, пішов у душ, привів себе у порядок, одягнувся та пішов на кухню.
Там на мене вже чекала гаряча кава.
-Амандо, ти чарівниця. – сказав я і відпив прекрасний напій.
Вона посміхнулась, поцілувала мене у щоку і сказала:
-З твоєю появою у цьому домі нарешті чути сміх. Ти серце цієї сім’ї, знай це.
Я усміхнувся, взяв чашку і пішов до вітальні, де сидів вже батько з Алісією.
-Тату, ми говорили про це, Андрій ще не готовий з тобою знайомитися. – сказала сестра і закотила очі.
-А коли він буде готовий? Я повинен знати, коли у вас буде весілля і коли мені чекати внуків, а то Адам відмахується. А я вже не молодий. – сказав батько усміхнено.
-Тату, йому лише шістнадцять. – сказала Алісія і закотила очі.
-Тоді ти. – сказав він їй.
-Еее, ні, я ще не готова. О, Алек, - вона усміхнулась і показала на мене. -Ось тобі ідеальний кандидат. Йому вже двадцять п’ять.
Батько повернувся до мене й усміхнено запитав:
-Де моя невістка і внуки?
Я похлинулась кавою, Алісія розсміялась, а тато дивився серйозно на мене.
Я дивився на нього і не знав, що відповісти.

Правий був Адам, у батька маніякальна ідея когось одружити й мати маленьких дітей. Це просто катастрофа.
-Ем, - почав я говорити. -У мене робота. Я тепер бос мафії, потрібно багато справ робити. Мені не до цього. – знайшов я відмазку.
Батько подивився на мене і повернувся до Алісії:
-Ну, так що? Коли твій Андрій прийде?
Вона подивилась на мене вбивчим поглядом, я їй відсалютував і пішов на задній двір нашого будинку.

Мені дуже подобалось проводити тут час і я обожнював просто сидіти й спостерігати за хмарами, котрі пливли по небу.
Я дуже мало часу на це мав за останні роки й зараз мені цього так бракувало.
Я дивився на природу і радів, адже це було прекрасно. Сонце світило, хмари пливли по блакитному небу, а я просто міг посидіти у тиші, не було небезпеки поруч, не гриміли танки, не вибухами бомби й ніхто нікуди не спішив. Я насолоджувався цим моментом, тут і зараз.
Я просидів кілька хвилин і почув, як двері відкрились і хтось вийшов у двір.
-Зрадник. – сказала Алісія усміхнено та присіла біля мене.
-А що мені було робити? – запитав я.
Вона поглянула на мене і запитала:
-У тебе що, дійсно нікого не має?
Я похитав негативно.
-Я був на війні чотири роки, мені було не до дівчат. – сказав я чесно.
-А як же..... – вона не закінчила й оглянула мене.
Я усміхнувся.
-Для стосунків часу я не мав, а от жінок у ліжку, якщо ти маєш на увазі це, у мене було багато. Ніхто не скасовував ескорти. – сказав я.
Алісія скривилась:
-Фу, це огидно. Ти міг щось підчепити.
-Не має у мене нічого, я здоровий, ми за день до від'їзду здавали всі можливі аналізи, і так робили кожні два тижні. – сказав я.
-Для чого? – запитала вона серйозно.
-Я був у дуже небезпечних місцях і міг підчепити якусь заразу, на зразок малярії чи чогось іншого. Тому ми регулярно перевіряли своє здоров'я. – сказав я.
Вона поглянула на мене і сумно опустила очі.
-Мені жаль, що тобі прийшлось пережити стільки випробувань у житті. – сказала вона.

Я підійняв її голову й усміхнувся.
-Все гаразд, я сам це вибрав і не жалію. Це був дорогоцінний досвід. – сказав я.
-Ти ще повернешся туди? – запитала Алісія у мене обережно.
Я подивився на блакитне небо і на хмари, котрі пливли по ньому, відпив кави й відповів:
-Не знаю. Мені тут добре. Але мене тут нічого не тримає.
-Я тебе розумію. -сказала вона. -Але все ж таки надіюсь, що ти знайдеш когось собі, ти заслуговуєш на найкращу дівчину.

Як тільки Алісія заговорила про дівчину, я відразу згадав за Аріну і не упустив можливості запитати у неї:
-До речі, мені потрібно зустрітись з однією людиною, я винен їй пояснення. Не підкажеш чи вчиться вона з тобою в університеті?
Алісія посміхнулась до мене.
-Хто вона? – запитала вона.
-Звідки ти знаєш, що це вона? – запитав я.
-У тебе очі загорілись, значить ця людина тобі не байдужа. А я дуже сумніваюсь, що ти гей, брате. – сказала вона.
-Ні, я не гей. – сказав я з посмішкою. -І ти права, я відчуваю вину перед тією людиною і хочу пояснити все. І це дійсно дівчина і не просто дівчина.
-Хм, цікаво, чим же ти так провинився? -запитала Алісія.
-Взяв те, що мені не належало і зруйнував її довіру своїм вчинком. – сказав я.

Алісія загадково глянула на мене.
Звісно вона нічого не знала про мене й Аріну, а їй і не потрібно було.
Я рідко з кимось ділився своїми справами, проблемами та успіхами.
-Хто вона ця загадкова особа? – запитала моя сестра.
Я подивився на сестру і відповів:
-Аріна Кінг.
Моя сестра здивувалась.
-Ти знаєш, хто вона? – запитала вона.
-Звісно знаю. – відповів я.
-Так от, ти знав її кілька років тому, зараз від тої дівчини не залишилось нічого. Вона дуже змінилась. – сказала Алісія.

Я поглянув на сестру й опустив голову. Я прекрасно знав, через кого вона такою стала. Я прекрасно знав, що зламав її.
-Вона дуже жорстока, впевнена у собі й ще та стерва, повір. – сказала моя сестра.
Я усміхнувся.
Я знав, що Аріна не проста дівчина і знав, що просто так до неї підійти й поговорити не вийде.
-Мені потрібно з нею зустрітись. – сказав я впевнено.
-Це буде не легко, адже за нею постійно слідкують охоронці й цей її хлопець постійно з нею. – сказала сестра.
Як тільки я почув про хлопця, у моїх венах відразу почала кипіти кров. Я відчув злість і стиснув кулаки зі всієї сили.
Я тримав чашку і відчув, як у моїх руках щось тріскає.
Чорт.
Я поглянув на свої руки, а у них були вже осколки від чашки й кава була на моїх руках.
-Ого. – сказала моя сестра. -Діло дуже серйозне.
Я викинув все, що було у мене в руках на землю і підійняв очі на сестру.

Я не мав права злитись, адже це я її покинув. Я її підставив і розбив її довіру, зруйнував. Я не мав права, але все одно кров кипіла від злості і я не міг цього контролювати.
-Я хочу просто поговорити з нею. Допоможеш? – запитав я у неї.
Алісія поглянула на мене і відповіла:
-Звісно.

Я усміхнувся і зрадів. Мені потрібна була її допомога, але я не думав, що до Аріни Кінг буде так важко дістатись.
Але я був би не я, якби не зробив не можливого.
Ми з Алісією придумали цілу операцію і я вже чекав на Аріну за кутом.

Я дійсно хотів пояснити все і нарешті побачити ті очі, котрі рятували мене чотири роки. Котрі снились мені й котрі були такі прекрасні.