Глава 1 Випускний.

Україна, 2016 рік
 

Аріна

Сьогодні був дуже відповідальний день у моєму житті. Нарешті всі мої одинадцятирічні страждання завершаться і я зможу отримати той довгоочікуваний атестат зі школи.
Я мріяла про цей день напевно всі одинадцять років, а останні кілька місяців, він мені вже снився. І ось він настав.
Сьогодні був останній день школи, сьогодні був випускний.

Я прокинулась зранку від того, що автомобіль під’їхав до нашого будинку. Я завжди мала дуже чутливий сон, а особливо коли вже світало. Я встала, накинула халат та виглянула у вікно.

Це була чорна автівка мого брата. Він знову приїхав додому аж зранку. Не дивно, він вже кілька місяців так себе веде. Влад був хорошим і дуже класним, але бабієм ще тим. У його ліжку було дуже багато дівчат і я не заздрила жодній з них, адже він ні з ким не залишався довше ніж на одну ніч.
Я закотила очі й поглянула на годинник, була вже п'ята ранку.

Я зрозуміла, що мені вже лягати спати не було сенсу, адже готуватись до випускного потрібно було довго і я почала вже.
Я сходила у душ, помила голову та привела себе у порядок.
І, як тільки я вийшла у свою кімнату, з ванної, як тут же увірвалися у неї ще три дівчини.
-Ти що, з глузду з’їхала??? Знаєш яка вже година??? А нам до перукаря, на манікюр і ще на макіяж!!! – кричала одна з них і я знала, хто це.
Я усміхнулась.

Це була одна з моїх найкращих подруг, Вікторія. Віка завжди була дуже емоційною, аж занадто. Дуже крикливою та вже дуже панікувала у будь-якій ситуації. Вона була подругою моєю з дитинства, адже її батьки працювали на нас і ми постійно були поруч. Але одна риса Віки нас всіх дратувала – істеричність.
-Спокійно, шалена. У нас ще три години, все встигнемо. – сказала ще одна моя подруга Олеся.

Взагалі-то вона була Олександрою, але всі звали її Олесею. Хто, хто, а цій дамі можна було позаздрити, адже її витримка була залізна. Вона ніколи не кричала, ніколи не гнівалась і взагалі була дуже врівноваженою. Олеся теж була донькою наших людей і ми всі дуже добре знали одна одну.

Олеся була водою у вогняному колі нашої дружби. Вона завжди знала, що сказати, коли сказати, та як нас заспокоїти.
-Ой, дівки, я здається ніготь зламала. От же ж чорт! – сказала третя моя найкраща подруга, Олена.
Це була пофігістична, неймовірно помішана на собі й моді дівчина, котра ніколи не хвилювалась ні про що. Навпаки, вона змушувала хвилюватися інших, адже вона була справжньою жінкою. Стриманою, багатою, впевненою у собі, як і решта з нас.

Я поглянула на них і усміхнулась.
Кожна з них це було моє відображення, я була міксом цих всіх дівчата, але ще плюс до всього додати жорстокість, стервезність та дуже дурний характер.

Так, так, це я, Аріна Кінг. Та, котру дуже мало людей переносять, адже я ще та стерва. Але та, котру всі обожнюють і хочуть бути схожими на неї.
-Ну, що сучки, сьогодні всі хлопці з коледжів наші? – запитала я і зняла своє полотенце, під яким була дуже спокуслива білизна.
-Оу, оу, оу, гаряча штучка, ти готова нарешті сьогодні подарувати себе комусь? – запитала у мене Віка.
-Не знаю. – сказала я з сумнівом.
-Ніч випускного це ідеальний час, Арі. – сказала Олена.
-Ага, ще б хороший кандидат знайшовся. – сказала Олеся.
-Ех, це точно. – сказала я й одягала вже звичайний одяг.
-Можливо принц на білому коні приїде по тебе. – сказала Олена.
-Ага, основне, щоб не переплутати коня з принцом, а то кінь може бути кращим. – сказала Віка.
І ми всі почали голосно сміятись.
-Ні, сучки, я не хочу просто трахнутись з кимось, я хочу когось особливого. – сказала я. -Але де його взяти?
Запитала потім я у себе.
-Не знаю, я тобі свого Дена не віддам. – сказала Олеся.
Так, хто, хто, а Олеся вже кілька місяців мала хлопця, і дуже хорошого з наших кіл спілкування.

Ми були всі у шоці, коли вона прийшла і заявила нам, що зустрічається з ним. Ми думали, що вона не знайде собі пару, але помилились. І це було дуже добре. Адже Ден дуже піклувався про неї й вони дійсно були створені один для одного.
-Ні, Ден лише твій. Він і не подивиться на мене і ні на кого більше. – сказала я.
-Я можу тобі одного підкинути, але не факт, що у нього букету болячок не буде. – сказала Віка і розвела руками.
Хто, хто, а Віка була дуже доступною дівчиною і вже у свої шістнадцять мала сексуального досвіду більше, ніж дехто за все життя.
-Фу, ні! Я такого не потребую. – сказала я з відразою.
-А я пропонувати не маю що, адже мій кумир сам бігає від мене, як від прокаженої, тому я тут не порадник. – сказала Олена і розвела руками у сторони.

Олена теж не мала хлопця, як і я, але вона впадала за одним місцевим актором - моделлю. Вона їздила на його покази та слідкувала за кожним його кроком. Це любов до зірки й невідомо чим вона закінчиться.

Я усміхнулась і відповіла їм всім:
-Та ні, я думаю, сьогодні не той день і не той час.
-А коли тоді? – запитала Віка. -Тобі вже також шістнадцять стукнуло.
-Я не знаю. – відповіла я. -Давайте краще збиратися.
Сказала я взяла свою сумочку і ми пішли з дівчатами на вихід з моєї кімнати.
Нам потрібно було ще доїхати до салону красоти й підготуватись до урочистої частини.

Ми вийшли з нашого будинку і сіли в авто, котре тато нам дам. Це був великий чорний джип з чорними тонованими вікнами. Я дуже любила такі автомобілі, вони були класні, великі, швидкі й небезпечні. Як і я.

Я сама вміла водити авто досить добре, але тато цього разу вирішив нас побалувати й сказав одному з моїх охоронців відвезти нас у салон краси.

Так, я мала своїх охоронців, котрі ходили за мною по п’ятах. Інколи мені це не подобалось, але те життя, яким ми жили, змушувало до таких мір.
Я звісно знаходила способи втікати від них, як і тоді у п’ятирічному віці, але зараз я вже була хитріша, спритніша і набагато сильніша.

Я стріляла з будь-якої зброї та могла покласти качка з правої руки, одним хуком. Я добре билась і була освічена у техніках, способах та стилях бою. Я була дочкою мафіозі й це була радше необхідність, ніж власне бажання.

Хоча, зізнатись чесно, я дуже любила це. Мені подобалось те, ким я стала, мені подобалось те, чим я займалась і взагалі те, що робило мене собою.

Я знала, що рано чи пізно я займу місце батька і поруч з братом ми будемо володіти цим містом і не тільки. Я дуже цього хотіла і робила все для того, щоб бути найкращою у своїх «роботі».

І ось ми зараз їхали у крутому джипі, з відкритими вікнами й слухали музику на всю гучність. Дмитро, водій, був трішки у шоці з нас, але не жалівся. Він був дуже класним і тямущим, як і всі решта.

Ми їхали десь хвилин двадцять, а потім авто зупинилось і я побачила вивіску “Princess”. Це був наш салон краси.
-Бабоньки, на вихід. Ми на місці. – сказала я, коли виключила музику.
-Уху!!!! – крикнула Олена.
Олеся посміхнулась і промовчала.
А от Віка була на сьомому небі від щастя.
-Ну, що, ви готові, курочки мої? – запитала вона.
Ми помахали позитивно і вийшли з авто.
-Сьогодні звідси вийдуть найкращі діви нашого міста. І це будемо ми. – сказала Олена.

Ми всі погодились і по черзі зайшли у салон краси.
А там з нами проводили всілякі різні процедури. Ми були й на масажі, і у спа, і на пілінгах і на масках різних. Що тільки з нами не робили.
Потім був манікюр, педикюр.
А коли час настав зачісок і макіяжу нам мали привезти наші сукні.

До випускного залишалось півтори години й ми якраз встигали все зробити.
Ми сиділи й мені саме робили красиву зачіску, як двері салону відчинились і зайшов високий чорноволосий хлопець з чохлами для суконь.

Я обернулась і посміхнулась до нього.
-І якого хріна, я маю вам це все везти? – сказав він і повісив плаття на вішак.
У нього був стомлений вигляд, так наче він зовсім не спав.
-Тому, що ти, Владуся, єдиний був вдома, мама і тато поїхали приводити себе у порядок. – відповіла я.
-Ще раз мене так назвеш і я… - сказав мій брат злісно.
-І ти що? Прострілиш мені ногу, руку, голову? Ахаххаа, не лякай, братику, ти ж мене любиш. – сказала я.
-І нас також. – сказала Олеся. -Влад, ти ж хороший. – доповнила вона.
Влад розслабився і сказав:
-Добре, малявки, гарно відсвяткувати.
-Дякую. А ти йди й поспи. – сказала я.
Він відсалютував мені й вийшов.
Мені доробили красиву зачіску і почали робити макіяж.
Я не хотіла собі Бог зна що, тому мені зробили легку, красиву накрутку і ніжний, але витончений макіяж.
Як тільки вони закінчили, я пішла переодягатись у плаття.
Я його одягнула, обула красиві босоніжки на каблуку й усміхнулась. Все було ідеально.
Я вийшла і дівчата ахнули.
-Я не знаю, як хто, а якби я була хлопцем, то щойно кінчила б. – сказала Віка.
На ній був яскравий макіяж і коротке рожеве плаття. Все у стилі Вікторії. Та дуже дрібні кучері, котрі красиво вписались в образ Барбі. Віка була високою блондинкою з блакитними очима, типова модель. А сьогоднішній образ показував це на всі сто.
-А я б закохалася у неї, якби була хлопцем. – сказала Олеся.
На ній було довге смарагдове плаття, ніжний макіяж та красиве випрямлене, руде волосся. Олеся була схожа на лісову фею. Вона мала зелені очі, м’які риси обличчя та неймовірної краси фігуру.
-А я б просто сказала, що ти дивовижна. – сказала Олена.
Вона вийшла до нас у красивому брючному костюмі з останнього показу мод. Її коричневе волосся було прибрано у високий хвіст і вона виглядала, як бізнес-леді. Їй дуже пасував такий образ. Олена була шатенкою з карими очима, великими губами та фігурою моделі.
Я обернулась у дзеркало і побачила своє відображення.
Я вибрала червоне плаття до коліна, котре дуже обтягувало мене, але і не давало волі фантазіям, адже закривало все, що потрібно.

Красивий легкий макіяж доповнював образ та підкреслював мої великі, блакитні очі. А чорні великі кучері робили образ завершеним.
Я була маленькою ростом, всього сто шістдесят сантиметрів і будь-яке взуття було для мене ідеальним. Тому я обрала босоніжки на високих підборах. Вони ідеально мені пасували.

Я посміхнулась і була дуже задоволена собою. Лише не вистачає когось поруч. Але це вже таке, можливо колись я його і зустріну.
-Ну, що, готові підкоряти всіх? – запитала я з посмішкою.
Дівчата усміхнулись і ми разом вийшли з салону краси.
Ми сіли у дуже красивий, білий лімузин, котрий приїхав за нами і поїхали до школи.
Як тільки ми вийшли то побачили, що школа сьогодні була дуже красивою. На фасаді були плакати та надувні кульки, надписи та квіти.
-Це вони так радіють, що ми закінчуємо школу. – сказала Олеся.

І ми всі розсміялись.
Ми зайшли у будівлю і направились до свого класу.
Там ми почали вітатись і вітати один одного з випускним.
Ми з дівчатами були дуже відомими у школі та популярними, тому друзів мали достатньо. Ніхто у школі не знав насправді, хто ми, хто наші батьки й взагалі звідки ми. Вони всі просто думали, що ми доньки багатих батьків і все.

Прізвища у нас були інші та і ми не розкривали нікому таємниць. Це всіх влаштовувало.

Ми вітали один одного, а потім пішли до актового залу, де і мала бути основна церемонія.

Ми прийшли, зайняли свої місця на першому ряді та сиділи, чекаючи поки не назвуть наші імена для вручення атестатів.

Ми сиділи, слухали виступи учнів, директора та вчителів. А потім почалась частина, коли вручали папіреці про закінчення школи.

І першою серед нас всіх вийшла Олеся.
-Олександра Маковець. – сказав директор.
Олеся встала і пішла на сцену.
Вона отримала атестат, подякувала і пішла назад. Ден підійшов до Олесі, поцілував її та подарував їй квіти. Потім вони разом сіли біля нас.
-Вікторія Омельчук. – сказав директор.
І Віка встала, повернулась, щоб всі побачили, хто вона і пішла на сцену.
Віка отримала диплом і сказала у мікрофон:
-Нарешті це пекло закінчиться.

І почула задоволені виски й крики інших учнів.

Директор забрав її від мікрофона і вона сміючись пішла на місце.
-Олена Юнюк. – сказав згодом директор і Олена підійнялась на сцену.
Вона також подякувала, сказала щось про костюм директора, на що він закотив очі та пішла, сміючись, на місце.

Директор назвав ще кількох учнів, а потім останньою у списку була я.
-Аріна Яколюк. – сказав директор.
Я підійнялась на сцену і почула дуже голосні крики моїх однокласників і взагалі всіх хлопців.
Я отримала диплом, подякувала і спускалась по сходах до свого місця.
Я йшла і дивилась під ноги й не помічала того, хто був попереду.

І раптом я відчула, що спотикаюсь.

Я думала, що впаду і це буде сором перед всією школою, але раптом я відчула те, як мене хтось зловив і тримав.
Я розплющила очі й зустрілась з неземної краси поглядом.
Поглядом, котрий я ніколи у житті не забуду. Погляд, котрий я пам’ятала ще з п’яти років і не могла забути. Погляд, котрий я знала.
-Я бачу у тебе звичка, налітати на мене. – сказав грубий голос з акцентом.

Я мовчала і дивилась на хлопця, котрий здавався нереальним і таким наземним.
-Ти казав, що ми більше ніколи не зустрінемось. – сказала я.
-Плани змінились, Ангеле. – відповів він і все ще тримав мене в обіймах.
Я швидко прийшла у себе і відштовхнула його.
-Мені треба йти. – я обернулась і пішла до подруг, а хлопець єхидно посміхнувся у мене за спиною.
Я на ватних ногах пішла до свого місця і просиділа решту церемонії у трансі.

Потім батьки почали мене вітати та ми разом з ними вийшли у двір, де була ще одна частина церемонії. Де учні танцювали та вітали батьки своїх дітей.
Як тільки ми вийшли тата з-заду хтось позвав.
-Євгеній Кінг. – сказав хтось грубо.
Батько поклав руку на пістолет на поясі й обернувся.
Ми з мамою теж обернулись.

Перед нами стояв біловолосий, високий, чоловік, котрий був схожий на якогось бандита або також мафіозі. Я знала, як такі люди виглядають, тому з впевненістю могла сказати, що він точно був з нашого світу.
-Роберт Сілвер. – відповів батько і зняв руку з пістолета.
-Вітаю вас, сьогодні дуже важливий день, донька завершує навчання. – сказав він з єхидною посмішкою.
-Твоя теж. Тому і мої вітання прийми. – сказав батько.

До чоловіка підійшла білявка, схожа на модель. Я знала її, адже вона навчалась у паралельному класі, це була Алісія Сілвер. Вона була спокійною і не конфліктною людиною.
Батько ще перекинувся з ним кількома словами, але в одну мить всі замовкли, коли до Роберта підійшов молодий хлопець.
Я, як побачила його, мало не зомліла.

Це був той хлопець, з яким я стикнулась раніше і з яким я провела тоді, дитиною, літо. Я навіть імені його не знала. Дуже дивно, але мені воно на той час не потрібне було.
Хлопець підійшов до батька, сказав щось тихо, а Роберт представив нам його.

-Познайомтесь, друзі, новий бос наших округів, мій старший син Алек Сілвер.

Як тільки він це вимовив, я зрозуміла, що весь цей час мала зв’язок з ще одною мафіозною групою. Це були славнозвісні Сілвери, королі сходу та заходу, ті, кого боялись всі й ті, кого мало хто міг бачити чи щось чути про них.

Я стояла, дивилась на хлопця і не могла повірити, що це був він. Це був той, дев’ятирічний хлопчик, з котрим я провела все літо.

Звісно він змінився, але погляд залишився тим же, злісним, прихованим та ненависним.
-Син, це Кінги. Євгеній Кінг, Аріна та Анна. – сказав батько йому.
-Я знаю, хто вони. – відповів він грубо.

А я стояла і не могла повірити, що ми зустрілись знову за стільки років розлуки.
Я не знала, що сказали, що зробити та взагалі, як реагувати на це все.

Алек стояв і дивився розлючено на нас. Я зрозуміла, що йому вся ця ситуація і все, що відбувається було огидним, противним та нестерпним. Але я не знала, що причиною були аж ніяк не ми.

Я не знала, але та зустріч змінила все у моєму житті і я вже ніколи не була такою, як у шістнадцять років.

Та зустріч була доленосною і якби ж я тільки знала, до чого вона призведе, то ніколи б не пішла на ту вечірку.