Пролог.

Іспанія, 2005 рік.

Маленька чорноволоса дівчинка бігла по пляжу тікаючи від своїх охоронців. Вона усміхалась та раділа життю. Вона ніколи не мала ніяких турбот і насолоджувалась своїм дитинством.

Дівчинка була з багатої, але не простої сім’ї. Вона знала, що її тато вбивав людей, що він вмів стріляти зі зброї та що він робив якісь нелегальні речі. Ще не розуміючи до кінця, що це таке і як такий «бізнес» влаштований, маленька Аріна Кінг вже знала, що треба слухатись охоронців, не втікати далеко і постійно носити браслет, котрий тато їй подарував.

Євгеній Кінг, мафіозі та вбивця, той, хто був одним з найкращих бандитів нашого міста. Той, кого знали у таких колах, поважали та боялись. Він звісно поставив найкращих охоронців до своєї маленької єдиної донечки Аріни. Але також подарував їй браслет з новітньою технікою, котра могла відстежувати людину на відстані. Це був чудовий винахід і Євгеній тепер знав завжди де була його маленька донечка.

Він дуже переймався її життям, безпекою та здоров’ям. Тому по максимуму намагався її вберегти від такого світу, у якому вони жили. Але маленька Аріна ще з самого дитинства цікавилася зброєю і била старшого, на сім років, брата. Євгеній вже тоді знав, що з неї вийде дуже жорстока та прекрасна бандитка. Його це тішило, а от дружину ні. Вона хотіла для дітей нормального життя.
Вона хотіла їм спокою і звичайної долі. Як, і будь яка мама, Анна Кінг хотіла, щоб її діти не страждали, не боялись за свої життя та не наражали себе на небезпеку. Але з таким життям, як зараз, цього уникнути було дуже важко.

Анна кілька разів хотіла поговорити з чоловіком, а коли нарешті наважилась, то він їй сказав:
-У них ніколи не буде нормального життя.
Він опустив очі та вона зрозуміла, що він теж від цього не в захваті.
-Це їхня доля, Анна і ми нічого зробити не можемо.
Вона засмучено подивилась на нього і сказала:
-А я так хотіла, щоб вони були у безпеці.
-Хто тобі сказав, що вони не будуть у безпеці? На мене працюють хороші люди, професійні охоронці та ті, хто готовий за нас життя віддати. – сказав він.
-Я просто надіялась на те, що вони будуть поза цим всім. – сказала Анна.
-Вони ніколи не будуть поза цим. Хай якби ти не хотіла. Рано чи пізно вони стануть володіти цим всім, адже більше не має кому. — сказавсказав він.
-І який же тоді вихід? – запитала Анна у відчаї.
-Не має ніякого виходу, їх вже потрібно готувати до майбутнього, особливо Влада. – сказав Євгеній.
-А як же Аріна ? -запитала вона.
Євгеній усміхнувся.
-Вона сама навчиться того, що потрібно. Згадаєш мої слова, ця дівчинка ще покаже всім, хто така Аріна Кінг. – сказав батько.

Анна лише посміхнулась сумно і не маючи вибору просто пішла до себе у кімнату.

А Євгеній залишився переглядати документи, підписувати папери та вирішувати, що робити з постачанням зброї.
Сталось так, як гадалось.

Маленька, п’ятирічна дівчинка була справжньою фурією, вона давала жару п’ятьом охоронцям, котрі ходили всюди за нею по п'ятах.

Вона постійно втікала від них та ховалися, а вони не могли знайти її, аж поки вона сама не хотіла цього. Вона могла не показуватись кілька хвилин, а могла і на години пропасти безвісти.

Всі вже звикли до цього.

Маленька Аріна була дуже хитрою та надзвичайно розумною. Вона вміла обманути дорослих чоловіків і не просто обманути, а ще й змусити їх нервувати.
Аріна Кінг була головним болем не лише охоронців, але і батьків, і брата.

Вже у п’ять років вона чітко знала, що хоче у житті та змушувала батька наймати їй тренера з боксу, адже ляльки й іграшки були звісно класною річчю, але бокс подобався їй набагато більше. От і виганяла всю енергію там. Вона звісно більше гралась і балувалась, але тренер казав, що задатки у неї дійсно хороші.

-Ну, гени не проп'єш. -говорив Євгеній і усміхався.

І хоча у сім’ї було двоє дітей, Влад Кінг, старший син Євгенія, був зовсім не таким. Він був спокійним, добрим, але водночас дуже розумним. Він зважував всі рішення, на відміну від легковажної Аріни. Часто отримував від неї стусани та копняки. Але не жалівся, вона ж була його сестрою. Він аналізував всі свої вчинки, придумував дії та ніколи не спішив.

Загалом вони ладнали досить добре, якби не непосидючість і енергійність Аріни.

Вона постійно була у русі, постійно кудись бігла чи йшла. Вона постійно когось била чи ламала щось. Одним словом була катастрофою.
Всі були у щоці з неї, але нічого не залишалося, як терпіти її й чекати, поки переросте.

Зараз дівчинка з сім’єю була в Іспанії та знову вирішила втекти від охоронців. Вона дуже любила бігати по пляжу та ховатися між будинками від них, що зробила і цього разу.

Аріна заховалась, а коли побачила, що охоронці йдуть, швидко побігла в іншому напрямку і наткнулась на щось високе, наче на скалу.

Дівчинка впала на пісок і підійняла очі.
Перед нею стояв хлопчик, старший за неї. Але дуже незвичайний.

Його біле волосся було наче сніг, шкіра його була злегка загоріла, а очі дуже світло сірі. Він був високим і дуже красивим. Це дуже здивувало Аріну і вона подумала, що хлопчик прибулець.
-Ти з нашої планети? – запитала Аріна.
-Так. – відповів він і допоміг їй встати.
Аріна поглянула на нього та усміхнулась.
-Ти красивий. -сказала вона.
-Ти теж. – відповів він.
Аріна дійсно була красивою, довге чорне кудряве волосся, красиве маленьке обличчя, наче у ляльки й великі, блакитні очі.
-Ти тут живеш? – запитала Аріна.
-Так, ось там. – і хлопчик показав на красивий будинок позаду нього.
-А я ось там. – показала Аріна на будинок, котрий був за деревами.

Хлопчик усміхнувся.
Вони стояли й дивились на хвилі, котрі бились об пірс і мовчали.
Раптом вони почули голоси й Аріна обернулась.
-Мені пора бігти. – сказала вона.
-Щось сталось? – запитав хлопчик.
-Так, мої охоронці біжать за мною і шукають мене. -сказала вона.
-Чому ти тікаєш від них?- запитав він.
-Бо це весело. – сказала вона і побігла по пляжу.

А хлопчик провів її поглядом.
Вона була дивною і дуже незвичною дівчинкою, таких хлопчик ще не зустрічав.
Він стояв далі й дивився на хвилі.

А маленька Аріна побігла до свого будинку і зайшла у дім, як ні в чому не бувало.
-Ти знову втекла від охоронців?- запитав у неї брат.
Аріна повернулась до нього і позитивно помахала.
-Так, це так весело.
-Тато може їх звільнити. – сказав їй брат.
-Чому? – запитала Аріна.

Хоча вона була маленькою, але розуміла вже дуже багато.
-Бо ти постійно втікаєш від них. – сказав брат.
-Ні, я не хочу, щоб тато їх звільняв!- крикнула дівчинка.
- Тоді не втікай від них. Будь чемна. -сказав Влад.
Аріна похитала позитивно головою.
Наступного дня, ком вона хотіла піти погуляти, то підійшла до охоронців і сказала їм:
-Я не хочу, щоб вас звільняли, тому я буду ось за тими деревами. Ви можете мене не шукати, я сама прийду до вас.
-Я татові не скажу, що ви мене знову упустили, а ви не скажете, що я втекла. – сказала вона їм і підморгнула.
Охоронці посміхнулись та погодились на пропозицію дівчинки.
-Добре, але якщо тебе не буде довше ніж тридцять хвилин, ми підемо шукати. – сказали вони.

Аріна посміхнулась і позитивно помахала головою. Вони показали їй, як на годиннику налаштувати таймер, щоб вона включала його щоразу, коли ходила гуляти.
Аріна вже з самого дитинства вміла вести дипломатичні відносини і йти на компроміс, ставлячи такі свої умови, що конкуренти не мали іншого вибору, як просто погодитись.

Так і домовилась вона з охоронцями.
Відтоді дівчинка бігала по пляжу вже без великих качків, адже вони знали, що якщо її довго не має, тоді лише йти її шукати.

Одного такого дня, Аріна знову включила таймер і побігла.

Але довго бігти їй не прийшлось, вона дійшла до пірса і побачила там хлопчика, котрий був дуже сумний. Це був точно хлопчик, якого вона зустріла кілька днів тому.
Аріна побачила, що він мовчки кидав камінці у воду і підійшла до нього.
-Чому ти такий сумний? – запитала вона.
-Сумую за мамою. – відповів хлопчик.
-А де вона? – запитала Аріна.
-Всі кажуть, що поїхала десь далеко, але я знаю, вона померла. – сказав він.

Хлопчик на свої роки був дуже розумним та вже знав набагато більше, ніж дев’ятирічні однолітки.

Кілька днів тому його мама померла від хвороби, залишивши батькові двоє старших дітей і одного місячного малюка.

Хлопчик дивився на море, воно нагадувало йому про маму і сумував.

Раптом він відчув, як хтось його обіймає і йому раптом стало так добре, добре. Йому стало так приємно і так, як ніколи не було.
Він обернувся до дівчинки й запитав:
-Для чого ти мене обійняла?

Маленька чорноволоса дівчинка поглянула на нього своїми блакитними очима й опустила погляд.
-Я не хочу, щоб ти сумував.
Хлопчик опустився на коліна до дівчинки й усміхнувся.
-Це нормально, сумувати у таких випадках, все гаразд.
-Точно? -запитала Аріна.
-Так. -відповів він, встав і також легенько обійняв її.
Для хлопчика ці обійми стали найкращою розрадою, найбільшою підтримкою та опорою у той непростий і такий важкий час.

Відтоді вони кожного дня зустрічались на пірсі з маленькою Аріною.

Вона розповідала йому про свою сім’ю, про брата, про маму, про тата. А він їй про свою.

Так і не розуміючи, що роблять, вони розкривали секрети один одному, ділились потаємним та прив’язувались один до одного.

Так хлопчик і дівчинка провели все літо.
У останній день літа хлопчик знову стояв на пірсі та сумував.
-Чому ти такий сумний? – запитала дівчинка.
-Я їду сьогодні далеко, далеко. -відповів він.
-Я теж. -сказала дівчинка.
Він обернувся, подивився на неї й усміхнувся.

Маленька Аріна підбігла до нього і сильно, сильно обійняла.
-Я буду сумувати за тобою. – сказала вона.
-Я також. – відповів він.
-Я тебе не забуду. – сказала знову вона.
-І я тебе, Аріна Кінг, я тебе ніколи не забуду. – відповів хлопчик.
-Я тебе ще побачу? – запитала Аріна.
-Ні. – відповів він коротко.

Потім вони стояли у тиші, аж поки не почули крики дорослих і поки в Аріни не запищав таймер на годиннику.
Вони мовчки попрощались і розійшлись, кожен своєю дорогою.

Тоді ні Аріна, ні хлопчик не знали, що вони не раз ще зустрінуться і що доля таки підготувала для них дуже багато випробувань.

Але саме тоді вони почали свою історію, історію, котра змінила обох. Історію, котра була їхньою, такою особливою та неймовірною.

Історію, бандитки Аріни Кінг і хлопчика, котрий змінив її життя.