Сріблястий дощ

— Убік! Негайно! — почулося ззаду і згори. Тон крику змусив Даю оглянутися: на неї, поблискуючи сріблом, нісся маглітан! 
— Ой, матінко! А-а-а-а-а! — маглітан приземлився, випустив колеса і мчав на неї! 
Розумні дівчатка тікали б під горбочок, Дая ж побігла вниз: коли панікувала, швидкість дій значно перевищувала швидкість думки. А швидкість маглітана значно перевищувала швидкість її бігу! Відстань між нею і раніше летючим магічним засобом стрімко зменшувалася!
— Не в той бік!!! — гаркнув  ззаду дзвінкий хлопчачий голос. 
— А-а-а!!! — звереснула Дая, здатність нормально мислити повернулася, і нарешті блиснула ідея звернути праворуч, туди, де росло кілька осик. Сховалася за першу, навіщось притулилася до неї, ніби підперти хотіла.
Маглітан стукнувся об стовбур! Дерево хитнулося.
Дая відстрибнула, впала навколішки у траву, боляче ударившись до камінця.
Маглітан видав прощальний писк аварійної телепортації і зник. Дая перекотилася, відсапуючись, і  коротко засміялася. 
"Жива"!!! 
— Чого ж ти зразу вбік підгору не побігла?
— А я сама знаю?! 
До неї наближався синьокосий  худорлявий хлопець.
— Ще такого не бачив: або маглітан навмисне тебе переслідував, або ти сама  вибирала бігти, де нижче. І не варто від мене задкувати! Я тебе зцілю і дихання заспокою, якщо потрібно.
— Дякую, сама справлюся!  Погляд Даї так і тягнувся до сонячних зайчиків, що пустотливо гралися в дивному волоссі й трохи задовгому чубі. Сріблястий одяг вузького крою теж плямисто блищав, відбиваючи проміння сонця, що пробивалося крізь листя осики. Бліде обличчя з правильними рисами ніби відступало на другий план, лише світло-голубі очі, чисті й прозорі, привертали увагу.  
"Маг–вітрян! Недомаг, вірніше"! 
Чула про таких, але зустрічати ще не доводилося. 
Маги живуть окремо, до простого люду ставляться з погордою. В Замежжі, їхньому містечку, вони бували лише пару раз на рік. Може, його поява зв'язана з тим, що завтра свято Літніх Злив?
Маг протягнув до неї руку, в очах загорілися іскри живильної магії.
Дая виставила наперед долоню.
— Якщо ти зцілюєш так, як літаєш, то краще обійдусь! 
Вогники потухли.
Хлопець сів на землю, схилив голову і закрив лице. Широкі плечі поникли. Даї аж захотілося його втішити.  Однак вона підвелася, обтрусила штани. На колінах вони вже не білі — бурі з зеленими смугами: від контакту з травою, ґрунтом і камінцем, а по центру ще й повільно розповзалася червона пляма крові. Добре, хоч не порвалися.
Долоні теж брудні. 
Дая підняла заплічну сумку, щоб дістати серветки, змочені живильним зіллям, в які завернула зірвані квіти: так збережеться свіжість. Свіжість-то збереглася. А цілісність — ні.  
Дідько! Їй так хотілося потрапити на нічну частину свята Злив! Танці аж до ранку під дощами блискіток, творіннями магів-середнячків, запрошених із Маграю. На танці можна потрапити або за мідяк, або за перемогу в конкурсах.
Торік Тая, її сестра, на них побувала, прийшла під ранок щаслива й різнобарвна…
Тепер вона щасливо заміжня. Саме там Адан, за яким таємно зітхала, нарешті насмілився до неї підійти. Дая мріяла, що Самен також до неї підійде…
— Ти чого? — крізь пальці глянуло блакитне око мага.
— А ти чого? — до Даї запізніло дійшло, що вона повторює його позу. І що відповідати питанням на питання невиховано.
— Я — бо про маглітан обов'язково дізнається дядько, — хлопець прибрав руки з обличчя, посміхнувся. — Мало того, він зараз сам сюди примчить зі своїми повчаннями! Як же без цього на моїй смузі невдач?
Дая підняла штанину. Розуміла вітряна. Вона також вже давненько котиться по цій смузі, а може, ця смуга котиться по ній, залишаючи ось такі сліди збитих колін. Промокнула рану серветкою з зіллям.
— На святі Злив чарівний дощ сріблястий змиває всі невдачі і нещастя, — процитувала раптом.
— Хто танцюватиме на святі аж до рання, зустріне справжнє пристрасне кохання, — іронічно продовжив маг. 
—  Трохи не так: зустріне справжнє на весь вік кохання! Дивно, що ти це знаєш.
— Дивно, що ти в це віриш! — видав вітрян погірдливо. —  Вся в білому, напевно, квіти для свята збирала. Дуже хочеться потрапити в хлопчачі обійми і цілуватися аж до рання? Чи, може, не тільки цілуватися?
Дая аж задихнулася від обурення.
То от що думають про їхнє свято маграяни! 
— Та як ти смієш так казати?! — вона рвучко підвелася, хлопець теж. Мало того, що  ніс всяку дурню, зараз ще й міряв її оцінювальним поглядом! 
Дая задерла підборіддя і зміряла його.  Гарненький, гад.
"А ти красива", — прочитала в його погляді. Злість десь поділася.
Хлопець глитнув, зробив крок назустріч.
— Перепрошую, я не хотів тебе образити. 
— Як не знаєш нічого про наше свято, то мовчав би, — Дая присіла над квітами. Пелюстки лісової мальви безнадійно поламані, ромашки теж. Дзвоники потолочені. 
На очі набігла непрохана сльозинка. 
— Мені жаль… 
— Жаль? Ще трішки, — і такою могла б бути я! І тобі всього лише жаль?
— Але ж все добре, ти врятувалася? 
Дая глянула на нього з-під лоба.
Виглядав зніченим. Нічого не сказала. Ну не уміє довго сердитися на людей!
У повітрі роздався мелодійний дзенькіт, з'явився золотистий маглітан, майстерно приземлився, і, проїхавши кілька метрів і гнучи колесами пахуче різнотрав'я, зупинився. 
— От як потрібно появлятися, дивись і вчися! — промовила  мстиво, збираючи квіти. 
З маглітану вийшов зухвалий на вигляд вітрян років за тридцять з синім зализаним хвостом і холодними очима.
— Неле! Ти як? 
— Не загинув.
— Бачу.
"Нічого собі, діалог"!
Дядько кинув на Даю пустий  погляд:
— Сподіваюся, Нел не заподіяв вам шкоди, мила дівчино? 
— Ні, все гаразд.
— Добре. Нел, як ти міг?  Ти ж знаєш, що тобі заборонена телепортація маглітанів у Маграї!
— А про традиційне перетинання межі мови не було! І телепортація в Замежжі не заборонена. 
— Але це ще більш небезпечно! Ти міг би завдати шкоди людям!
— О, вам шкода людей? Вам, хто голосував за повну заборону зцілювати їх і телепортувати, навіть якщо загрожуватиме небезпека? 
— Легко судити про те, чого сам не умієш! Скільки разів казати: телепортація маглітанів не, — дядько став розділяти слова, підкреслюючи їхню вагу не лише паузами, а презирливим тоном. —  У. Всіх. Виходить! Як не вмієш — не берись.
— А мама казала, як не вмієш, то учись!
— А. Мама казала... І де вона?
Нел закліпав. 
— Така сама "добра" невдаха, як і ти! Недивно, що її нема серед живих!
Нел застиг, стискаючи кулаки.
Дядько попрямував до маглітана, на мить зупинився, оглянувся:
— Ти зі мною?
— Ні.
"Звісно, ні. Хто захоче після таких слів з тобою піти"? — Даї стало щиро жаль хлопця: видно, що дядько полоснув по живому.
Він швидко сів у маглітан, злетів, завис поряд, зміряв звисока:
— Нагадую, Неле: ще один подібний проступок, і тебе остаточно визнають нестабільним! 
Хлопець зблід ще дужче. Дая тихо охнула. Ось у кого справжні неприємності! В Замежжі нестабільними магами досі лякають маленьких дітей! І її в дитинстві лякали. 
Маглітан дзеленькнув і зник, розчинившись в повітрі.
Дая в змішаних почуттях продовжила складати в сумку квіти. 
Навіщо вона їх збирає? Все одно непотрібні.
Нел присів поряд, підійняв останній дзвоник.
— Дякую, що не поскаржилася на мене. Ти теж вважаєш мене невдахою? 
— Ні. Сама не краща. Досі не можу спекти нормальний хліб; не вмію, як сестра, доїти  корову. Єдине, що виходить — малювати. 
Торік Дая найкраще прикрасила квітами традиційне озерце, і майже перемогла в конкурсі, просто нагородою за перемогу зробили перепустку на нічні танці, а їй не було сімнадцяти. Тепер є.
— Гадаєш, дощ дійсно змиє смугу невдач? — задумливо примружився Нел.
— Можеш сміятися, але я в це вірю, — Дая покрутила в пальцях пом'яту мальву. — Бачиш, ви, маги, сильні, живете в хоромах замків - хмарочосів, літаєте он на вишуканих магічних штуках; магія творить дива, так. Для нас ваші послуги дорогі, не всі можуть собі дозволити найпростіше з того, чим ви користуєтеся. Однак ваші діти не такі здорові, як наші. От як ти поясниш, наприклад, те, що прості люди менше хворіють, легше народжують?
— Хочеш сказати, це завдяки святам та ритуалам? 
— Можливо, так, можливо, завдяки вірі в це. І ми ближчі до природи. Вам, магам, бракує… справжності.
— Тепер ти кажеш те, в чому не розбираєшся. Я — справжній. І можу отак!
Він провів рукою над дзвоником — квіточка  розпрямилася, посвіжіла!
Дая ахнула.
— А мальву — можеш?
— Можу, висипай усі. І коробку розрівняю.
Нел, усміхаючись, оживив всі її квіти! 
— А вони не пов'януть знову?
— Ні, вони надовго залишаться свіжими. 
"Ура! Моє озерце буде не лише найкращим, а й найдовговічнішим"!
Нел задоволено простежив за її усмішкою і сказав: 
— Мабуть, я теж завітаю на ваше свято. Як тебе звати?
— Дая. Ти також хочеш змити свої невдачі?
— Якщо допоможеш. Ти ж допоможеш, Даю?
— Угу.