Частина 6 Едикт Рівноваги

О дев’ятій годині всіх ключових представників зібрали в кабінеті верховного командувача. Кімната була заставлена картами, магічними осцилографами та кресленнями замку. Повітря пахло гарячим воском від свічок та холодним металом обладунків, а шелест паперів і тихі клацання механізмів на столі створювали ритм, який розмножував напруження.

Селестіал стояв біля великого столу, на якому миготіла голограма купола. Він виглядав бездоганно, але тіні під очима видавали втому. Його доспєх був чистим, а рука спокійно лежала на ефесі меча, хоча магія руйнування навколо нього пульсувала гостріше, ніж зазвичай.

— Буря посилилася, — почав Лест, і його голос був подібний до холодної сталі, але злегка тремтів від перевантаження. — І причина тому — резонанс наших магій на старих потоках.

Алхімік з Нижнього міста, одягнений у червоне з золотими лініями, нервово постукував по столу пальцем:

— І що ви пропонуєте? Вимкнути опалення в гостьових покоях?

— Я пропоную обмежити використання індивідуальної магії, — Селестіал кинув важкий погляд на магів Півдня. — Кожне ваше заклинання — це удар по куполу зсередини.

Корвін стояв у кутку, прихилившись до стіни. Його очі ковзали по обличчях присутніх, помічали м’язові тремтіння, піт на скронях, спроби зберегти маску спокою. Він відчував тонку вібрацію на руках Селестіала — магія руйнування давала відкат. Мікро-тріщини в кістках вже почали даватися взнаки. Командувач тримав щит замку майже на власному ресурсі, але навіть його сили були не безмежні.

— А ви що скажете, тіні? — раптом звернувся Лест до Кора. — Корона завжди має план «Б». Що робитимете ви, коли світло згасне?

Корвін повільно випрямився, відчуваючи, як повітря в кімнаті наповнюється очікуванням. Всі очі звернулися до чорного силуету, що стояв у кутку, як тінь без права на страх.

— Коли світло згасне, — тихо, але чітко промовив Кор, — я буду єдиним у цій кімнаті, хто не втратить орієнтації. Моє завдання — безпека посла. Якщо замок почне розвалюватися, я виведу його. А ви, командувачу, стежте за своїми руками. Вони тремтять більше, ніж пасує людині вашого статусу.

У кабінеті запала гробова тиша. Лест стиснув кулаки, і повітря навколо нього на мить поважчало від гравітаційного тиску. Навіть свічки на столі ніби здригнулись.

— Мої руки втримають цей замок, навіть якщо він захоче впасти в пекло, — процідив Селестіал.

Нарада закінчилася нічим. Едикт не був підписаний, страх лише зріс. Всі розійшлися, а за вікнами замок здригнувся від чергового удару стихії. Корвін відчував: під прикриттям цієї паніки хтось уже почав діяти. Тінь у коридорах замку вже чекала моменту для першого удару.

Обід подавали у Великій трапезній, де під стелею плавали магічні світильники, що імітували сонячне світло. Але імітація була невдалою: світло тремтіло, відкидаючи на обличчя гостей довгі, болючі тіні. Запахи теплих страв ледь доходили до носа — буря за стінами поглинала більшість ароматів. Довгі столи блищали лаком, проте на поверхні вже виднілися ледь помітні тріщини — не в дереві, а в магічному покритті, яке мало поглинати коливання енергії.

Лакеї рухалися швидко й мовчки. Один розлив соус і одразу ж витер його з такою ретельністю, ніби його за це чекала смерть. Інший здригнувся, коли світильник над його головою на мить згас і спалахнув знову фіолетовим відтінком.

Селестіал сидів на чолі столу, майже не торкаючись своєї порції холодного м’яса. Його бузкові очі раз по раз ковзали до Корвіна., який, згідно з протоколом, стояв за спиною посла Півдня — хлопця, який намагався виглядати дорослішим, ніж був. Посол тримав виделку занадто міцно, а його охоронці, розташовані по обидва боки столу, час від часу перезиралися з Кором. Не як союзники, а швидше як хижаки, що змушені тимчасово ділити територію. Асасін виглядав як частина замку — нерухомий, холодний, затягнутий у чорну шкіру та метал. Він не їв, не рухався, але рахував: три виходи з зали, двоє лакеїв — нервові, один алхімік — надто пильний до рук Селестіала, один дипломат — бреше про страх, він боїться не бурі.

— Скажіть, магістре… — почав дипломат із західних земель, і його голос тремтів рівно настільки, щоб це виглядало щиро. — Чи правда, що магія руйнування має спільне коріння з хаосом за стінами?

Ложка в руці однієї з дам тихо задзвеніла об тарілку. Ніхто не засміявся і не зробив вигляд, що це невдала тема для світської бесіди.

Селестіал повільно відставив келих. Скло торкнулося столу з надто різким звуком.

— Руйнування — це інструмент очищення. Буря — це безконтрольний хаос. Різниця між нами в тому, що я знаю, коли зупинитися.

Корвін ледь нахилив голову. Жовті очі під вуаллю сфокусувалися на пальцях Леста. Тремор посилився. Не зовнішній — внутрішній. Магія в ньому вже не слухалася так легко.

— Смілива заява для людини, у якої замок тріщить по швах, — тихо зауважив Корвін. Його голос, хоч і приглушений маскою, відчувався гострим лезом у повітрі.

Магічні світильники над столом здригнулися разом із ним. Гравітація на частку секунди стала нерівною: келихи ковзнули на міліметр, скатертина зім’ялася хвилею. Посол Півдня ледь не впустив прибори, і Корвін миттєво поклав руку на спинку його стільця — непомітно, але так, щоб хлопець відчув стабільність.

— Ви виходите за межі своїх повноважень, тінь. Ваше завдання — охороняти, а не давати оцінку моїм силам, коли вас не запитували.

— Моє завдання — бачити загрозу, — відповів Кор, навіть не ворухнувшись. Його очі під вуаллю фокусувалися на руках Леста, які той намагався сховати під столом. — А коли загроза виходить від фундаменту, на якому ми стоїмо, то про це треба сказати.

Один із магів Півдня нервово загасив крихітний вогник на пальцях — навіть дрібне заклинання тепер здавалося злочином. Селестіал стиснув ефес меча так, що метал дзенькнув. На мить у світильниках спалахнуло густе фіолетове полум’я, і всі тіні в залі стали довшими і викривленими.