Глава 23. Грозовий вал над центральним проспектом

Сцена 1. Світло крізь отруйний туман

Центральний проспект міста, де зазвичай вирувало життя, вирував і зараз — але це був хаос здичавілого жаху. Покинуті авто із ввімкненими аварійними сигналами створювали суцільний затор, а між ними снували викривлені постаті Порожників.

Жовтий туман ставав настільки щільним, що роз'їдав очі й залишав на металі кузовів глибокі виразки. З вентиляційних решіток підземних переходів із нелюдським сичанням вибиралися все нові й нові потвори.

Макс і Лада рухалися центром проспекту, розбиваючи хвилі нападників.

Наглядач працював Клинком Мовчання з холодним, розрахованим вишколом. Графітове лезо меча залишало у вогкому повітрі сріблясті дуги, які розсікали кістяні панцирі Порожників, перетворюючи їх на смерчуватий попіл. Кожен його удар підкріплювався силою Срібної Печатки, але чорна лінія на лівій долоні продовжувала пекти. Вона пульсувала в унісон із проривом, ніби намагаючись висмикнути з його рук залишки контролю.

Поруч із ним творилося справжнє божевілля.

Лада більше не відступала у тіні. Вона йшла попереду, і її нова сила виривалася назовні з кожним подихом. Розгалужені синьо-білі блискавки змивали Порожників цілими шеренгами. Зброя з кутого заліза в руках потвор плавлювалася за лічені секунди від високої температури електричних дуг.

— Вони стягуються до головного поштамту! — крикнула дівчина. Її голос перекривав гуркіт магічного грому, що лунав під склепінням отруйних хмар. Її попелясте волосся корою спалахувало від дрібних іскор. — Там підземний вузол зв'язку! Якщо вони захоплять його, туман пошириться на сусідній район!

— Тоді розчищаємо шлях! — відповів Макс, перехоплюючи меч обома руками.

Сцена 2. Барикада біля Поштамту

Будівля поштамту — масивна гранітна споруда з колонами — була оточена сотнею тварюк. На сходах, намагаючись стримати прорив, стояла невелика група вцілілих Тіньових Брокерів та Аптекарів. Вони відбивалися звичайними вогнеметами й восковими закрутками, але їхні сили виснажувалися.

У центрі цього протистояння піднімався Великий Порожник — потвора заввишки з триповерховий будинок, викута з кісток, заліза й гнилого ландшафту підземелля. Її три велетенські пащі вивергали жовту отруту прямо на гранітні колони, від чого камінь кришився й перетворювався на пісок.

— Ладо, вибивай йому опору! — скомандував Макс, кидаючись уперед.

Дівчина підстрибнула, зачіпляючись за дах покинутого тролейбуса. Вона звела долоні разом, акумулюючи гігантський згусток електричної енергії. Синій шар сяйва навколо її постаті виріс до розмірів купола.

— Грозовий удар! — вигукнула вона.

Сліпучий стовп блискавки вдарив прямо в ліву ногу Великого Порожника. Раскат грому був таким потужним, що в усіх навколишніх будинках вибило залишки шибок. Кістяна опора потвори розпалася на мільйони палаючих уламків, і гігант із гуркотом нахилився набік, руйнуючи сходи Поштамту.

Тієї ж миті Макс скористався моментів.

Він вискочив на похилений хребет потвори і побіг угору, пробиваючи шлях крізь дрібних Порожників, що чигали на блідому панцирі.

Сцена 3. Серце Прориву

Діставшись голови гидоти, Наглядач виставив перед собою Клинок Мовчання.

Його ліва долоня, вкрита чорним проклятим шрамом, торкнулася плаского боку графітового леза. Срібне світло Печатки і темний відголом його власного болю злилися у єдиний потік.

— Закон Наглядача — повернути темряву в безодню! — загримів голос Макса.

Він із силою вогнав меч по саме руків'я у центральну пащ потвори.

Чорний кристал на яблуці меча вибухнув сліпучою хвилею срібно-блакитного вогню. Руйнівний імпульс пробив тіло Великого Порожника наскрізь, розходячись по асфальту проспекту.

Потвора видала передсмертне ревіння і розпалася на чорний пил, який миттєво згорів у срібному полум'ї.

Жовтий туман навколо Поштамту почав швидко розсіюватися. Решта дрібних Порожників, втративши зв'язок із джерелом сили, у паніці почали кидатися назад у каналізаційні люки та вентиляційні шахти, тікаючи від грозових розрядів Лади.

Сцена 4. Порожнеча чекає

Коли бій ущух, проспект занурився у дзвінку тишу. Оціпенілі Тіньові Брокери повільно виходили з-за напівзруйнованих колон Поштамту, зі страхом і повагою дивлячись на Наглядача та дівчину, навколо якої все ще вилися смужки синього диму.

Лада опустилася на бруківку поруч із Максом. Її дихання було важким, але очі палали впевненістю. Вона глянула на свої руки — дрібні іскри блискавок поступово ховалися під шкіру.

— Ми зупинили першу хвилю, — прошепотіла вона, обпираючись на його плече.

Макс витяг меч з асфальту й повертав його у ножні. Його ліва долоня більше не пекла — Срібна Печатка врешті нейтралізувала отруту прориву, перетворивши шрам на чисту срібну лінію.

— Це була лише розвідка боєм, — мовив Наглядач, оглядаючи пошкоджений проспект. — Вони знають, що ми тут. І вони знають, що у нас є Гроза.

Він взяв Ладу за руку, відчуваючи легкі розряди струму, що пробігали між їхніми пальцями.

— Готуємося, Ладо. Справжнє очищення нашого міста тільки починається.

Дорогі читачі!

Битва за проспект завершена, але попереду на Наглядача Макса та Ладу чекає ще масштабніше протистояння з тими, хто смикає за нитки з найглибших ярусів!

Якщо вам сподобалася ця динамічна та сповнена магічного драйву глава — обов'язково підписуйтесь на сторінку автора (Іліс Вейн), додавайте книгу до своєї бібліотеки/читалки та підтримуйте історію вподобайками, зірочками й коментарями!

Ваш відгук надзвичайно важливий для автора та просування книги в конкурсі #дужедивнісправи на Booknet! Дякую, що читаєте далі!