Глава 15. Горно на Старому Цвинтарі

Сцена 1. Багряний дим між склепами

Світло кістяного ліхтаря баби Ганни вихоплювало з темряви лише мокрі гранітні хрести, витерті часом написи на плитах та пліч-о-пліч сплетені коріння вікових дубів. Багрово-сірий дим ставав дедалі густішим. Він не піднімався в небо, а повз по землі, мов важка отруйна вода, заповнюючи низини між могилами й змушуючи сухе листя тріщати та обвуглюватися без прямого полум'я.

Запах горілого заліза ставав пекучим. Повітря розжарювалося, хоча нічний вітер з боку річки залишався холодним і вогким.

— Далі ліхтар не піде, — зупинилася баба Ганна біля масивного склепу з напівзруйнованим ангелом на даху. Вона погасила срібну спицю у своєму ліхтарі й заховала його під плащ. — Світло Вартових для Чорних Ливарників — мов червона ганчірка для бика. Вони відчують його за версту.

Лада нахилилася до землі, провівши долонею над багровим димом:

— Вони вже почали виплавку. Джерело Срібного Попелу вирує. Вони кидають туди кістки та старі амулети.

Макс мовчки поправив ремінь за спиною. Він не став вихоплювати меч заздалегідь — Клинок Мовчання реагував на наближення мертвого срібла тихим, ритмічним стуком у ножнах, схожим на прискорене серцебиття.

Вони обійшли родинний склеп і опинилися на краю глибокого яру, який місцеві називали Червоним Яром. За радянських часів тут збиралися будувати додаткову цегляну піч, але будівництво кинули, залишивши лише глибоку котловану з напівзруйнованими цегляними стінами.

Зараз у цьому котловані вирувало справжнє пекло.

У центрі яру стояло масивне, викладене з чорного базальту горно. З його високої димаря виривався не вогонь, а стовп густого, темно-фіолетового сяйва. Навколо горна метушилися п'ятеро силуетів у довгих фартухах із грубої свинячої шкіри. На обличчях вони мали залізні маски без отворів для очей — Чорні Ливарники орієнтувалися у темряві за допомогою темної магії та звуку плавленого металу.

А над самим горном піднімалася величезна постать Коваля Порожнечі.

Він був удвічі вищим за звичайну людину. Його тіло складалося з переплетених залізних ланцюгів, просочених гарячою смолою, а замість правої руки в нього стирчав важезний ковадлоподібний молот, вкритий розжареними рунами.

— Спека піднімається, — тихо мовив Коваль. Його голос лунав мов гуркіт важкого каміння, що падає на дно глибокого колодязя. — Мертве срібло готове. Скоро ми викуємо меч, який розітне Срібну Печатку на квартирі №14...

Сцена 2. Перший удар Наглядача

Макс не чекав, поки вороги закінчать розмову.

Він зробив один глибокий вдих, змушуючи серце битися спокійно й розмірено, а потім легко зістрибнув із краю яру прямо на вологу траву перед цегляною стіною.

Шуму не було. Але срібне сяйво, яке спалахнуло у темряві в той самий момент, коли він вихопив Клинок Мовчання, засліпило підручних Ливарників навіть крізь їхні залізні маски.

— Наглядач! — заверещав один із ливарників, кидаючи у бік Макса довгий залізний черпак із розплавленим металом.

Макс зсунувся вбік на пів кроку. Бризки розжареного срібла пролетіли повз, шиплячи та випалюючи глибокі діри у вологій землі.

Зробивши стрімкий випад уперед, Наглядач розвернув меч плазом і з силою вдарив першого Ливарника по залізній масці. Метал на масці тріснув, і ливарник із диким криком відлетів на кілька метрів, впавши у сухий чагарник. Срібне сяйво клинка не вбивало його, але воно миттєво спалило всі темні закляття, які тримали його на цій землі.

Інші четверо підручних вихопили довгі залізні прути, загартовані в отруйному сріблі, і спробували оточити Макса півколом.

Але тут у бій вступила Лада.

Вона вискочила з тіні залишків цегляної стіни мов сіра блискавка. Її кістяний ніж розсікав повітря з високим, тонким свистом. Вона не намагалася пробити залізні панцирі — дівчина цілила по суглобах та ременях, які тримали маски. За три секунди двоє ливарників втратили свій захист: від контакту з нічним повітрям і сяйвом Наглядача їхній магічний зір зник, і вони блукали туманом, безпорадно розмахуючи прутами.

— Недоучки! — прогримів Коваль Порожнечі, повертаючись до Макса своїм величезним тілом з ланцюгів. — Вадим Чорний боявся мого молота! Він ховався за печатками! А ти прийшов сам, смертний?!

Коваль підняв свій молот-руку високо над головою. Розжарені руни на ньому спалахнули сліпучим багряним вогнем, і згусток отруйної плазми злетів убік Макса.

Сцена 3. Зіткнення двох металів

Макс прийняв удар на лезо Клинка Мовчання.

Зіткнення було подібне до вибуху. Графітове лезо меча зустріло розжарений молот із таким гучним дзвоном, що у навколишніх склепах затріщали старовинні чавунні ґрати. Срібний вогонь Печатки зіткнувся з багряною смолою Порожнечі, розкидаючи навсібіч тисячі сліпучих іскор.

Макса відкинуло на три кроки назад. Його ноги проорали вогкий ґрунт, але він втримав рівновагу, не випустивши руків'я з рук.

Його права рука знову здригнулася від знайомого пекучого болю — молот Коваля був просочений силою, яка намагалася пробити захист Срібної Печатки.

— Ха-ха-ха! — заричав Коваль Порожнечі, роблячи крок уперед і знову заносячи свій важкий молот. — Твій меч живиться твоїм життям, смертний! За п'ять ударів він вип'є тебе до останньої краплі!

— Мені вистачить одного, — спокійно відповів Макс.

Він не став знову ставити блок. Замість цього Наглядач повільно опустив очі й притиснув ліву долоню до Печатки Вадима Чорного, яка лежала у його внутрішній кишені.

— Порядок тримається не на силі удару, — мовив Макс, і його голос пролунав над яром із залізною чіткістю. — Порядок тримається на Законі.

Срібна Печатка відгукнулася миттєво. Трикутний знак на стіні квартири №14 за п'ять кілометрів звідси віддав свій імпульс.

Графітове лезо Клинка Мовчання перестало горіти білим вогнем. Воно стало абсолютно чорним — мов нічне небо без жодної зірки. Але навколо нього закрутився прозорий, крижаний вихор чистої нейтралізуючої магії.