Глава 10. Правила Наглядача

Сцена 1. Плями під білою фарбою

Свіжа біла фарба лягала на стіну рівним, щільним шаром. Макс рухав валиком розмірено, із залізною дисципліною людини, яка звикла завершувати будь-яку роботу до кінця. Зникали останні сірі плями штукатурки, вирівнювалися кути, а разом із ними зникав і нагадування про шостий шар шпалер, за якими ховалося запечене ритуальне срібло.

У кімнаті пахло вапном, вогкою крейдою та ранковим протягом. Лада сиділа на підвіконні, підібгавши під себе довгі ноги, і з цікавістю спостерігала за його рухами. Без срібної нитки на зап'ясті вона здавалася звичайною дівчиною, але її прозоро-сірі очі без зіниць усе ще відбивали світло так, наче бачили не лише меблі й білі стіни, а й тонкі викривлення самого простору.

— Ти справді віриш, що фарба зможе закрити це місце? — тихо запитала вона, поправляючи капюшон.

— Фарба закриває очі звичайним людям, — відповів Макс, не зупиняючи валика. — А для тих, хто вміє дивитися глибше, тут тепер стоїть мій знак.

Він озирнувся на куток. Біля столу, загорнутий у просочений живицею брезент, стояв Клинок Мовчання. Поруч на дерев'яній стільниці лежали два важких срібних ключі.

Раптом біла фарба на стіні — у самому центрі, де раніше був шестипалий слід — почала темніти. Це не була кров чи чорна сажа. Крізь сирий шар вапна проступала олійна, важка пляма, яка швидко витягувалася у форму поштової сургучевої печатки.

Макс миттєво зупинив валик.

Пляма на стіні зашипіла, з неї піднявся тонкий струмок сірого диму, який закрутився в повітрі й вивів кілька слів прямо над підлогою:

«Верховного немає. Борги лишилися. Зала П'яти Сховищ чекає на того, хто тримає ключі. Третя година пополудні».

— Рада Гільдій, — сказала Лада, злізаючи з підвіконня. На її обличчі з'явилася тривога. — Купченко був лише верхівкою піраміди, Максе. Він тримав касу, але сам Ринок належить п'яти Гільдіям: Брокерам, Аптекарям, Катам, Зброярам та Ткачам Тіней. Вони дізналися про його смерть і вже ділять його спадщину.

— Вони чекають, що я прийду віддавати ключі? — Макс витер руки від фарби старою ганчіркою.

— Вони чекають, що ти або віддаси ключі й отримаєш за них відкупне багатством, або станеш для них новим Купченком. Якщо ти відмовишся від обох варіантів — вони спробують отруїти тебе прямо за столом переговорів.

Макс підійшов до столу, взяв обидва срібні ключі й опустив їх у кишеню куртки. Потім звично закинув за спину важкий чохол із мечем.

— Тоді зачекаємо з другим шаром фарби, — мовив він. — Спочатку треба роз'яснити Гільдіям нові умови оренди.

Сцена 2. Зала П'яти Сховищ

Спуск до Нижнього Міста цього разу був іншим. Цегляна арка в підвалі за котельнею розчинилася безшумно — срібні ключі у кишені Макса діли простіше за будь-який пароль.

Тіньовий Ринок затих. Вулиці, які раніше вирували від вереску дрібних бісів та пропозицій торговців, тепер були напівпорожніми. Торговці сиділи у своїх ятках, притиснувши вуха, і з острахом проводжали поглядами людину із загорнутим у брезент мечем за спиною. Чутка про те, що саме цей смертний розвіяв Шестипалого Збирача і спалив самого Купченка, уже встигла просякнути кожен камінь бруківки.

Лада вела його найглибшими ярусами, де повітря ставало настільки густим від магічного пилу, що кожен подих залишав у роті солодкувато-металевий присмак.

Вони зупинилися перед масивними бронзовими дверима, відлитими у формі велетенської замкової шпарини. За ними ховалася Зала П'яти Сховищ — місце, де вирішувалися найважливіші фінансові та кримінальні справи підземелля.

Макс навіть не стукав. Він просто штовхнув бронзову стулку ногою.

Двері з важким гулом розчинилися.

Зала була величезною круглою галереєю, викладеною чорним мармуром. У центрі стояв п'ятикутний стіл із темного дерева, за яким сиділи п'ятеро істот. Навколо них у тіні стояли десятки озброєних тіньових охоронців — потворно вигнуті істоти у залізних панцирах із подвійними арбалетами.

За столом сиділи:

Голова Гільдії Брокерів — істота у вишуканому фраку, чиє обличчя складалося з сотень дрібних золотих монет, що безперервно пересипалися й дзвеніли.

Майстер Аптекарів — високий, висушений гуманоїд у шкіряному масці з довгим дзьобом, від якого тхнуло миш'яком та гнилим мигдалем.

Глава Гільдії Катів — величезний, закований у чорний залізобетон силует із чотирма руками.

Майстриня Ткачів — жінка з восьми павучими очима, яка безперервно пряла з повітря фіолетову шовкову нитку.

Та Старійшина Зброярів — карлик із залізною бородою та очіма, що горіли, мов вугілля у горні.

— Людина... — продзеленчав Голова Брокерів, і золоті монети на його обличчі склалися у холодну посмішку. — Ти прийшов швидко, Максиміліане. Ми цінуємо пунктуальність. Сідай за стіл.

— Я постою, — коротко відповів Макс, зупиняючись у п'яти кроках від п'ятикутника. Його права рука лежала на ремені ножен.

— Як тобі завгодно, — просичав Аптекар у дзьобі. — Купченко був дурнем. Він забув, що багатство любить тишу, і почав лізти на Верхнє Місто. Ти зробив нам послугу, прибравши його. Але Ринок не може існувати без балансу. Віддай нам срібні ключі та Клинок Вадима. Натомість Гільдії гарантують тобі мільйон золотих дукатів та вічне безбудинкове життя у Верхньому Місті.

Сцена 3. Три правила

Макс мовчки вислухав пропозицію. Потім повільно дістав з кишені обидва срібні ключі й поклав їх на край п'ятикутного столу.

Очі п'яти майстрів миттєво спалахнули хижим вогнем. Брокер простягнув свою золоту руку, щоб вхопити ключі, але в той самий момент Макс вихопив Клинок Мовчання.

Графітове лезо розітнуло повітря з високим, дзвонячим свистом.

Макс з силою встромив меч точно в центр п'ятикутного столу — прямо між ключами та рукою Брокера.

Ударна хвиля срібної магії струсонула залу. Дерево столу тріснуло навпіл, а залізна гарда у формі зміїв розплющила свої сяючі очі. Чорний кристал на яблуці запульсував холодним, глибоким світлом, від якого арбалетники у тінях миттєво зашипіли й відступили на три кроки, закриваючи обличчя руками.