Розділ 29. Елара — Розв'язка

Дикі троянди цієї пори року майже не пахнуть — тільки гіркувата зелень стебел, що лишається на пальцях, і ледь вловимий, майже примарний запах пелюсток, якщо поднести до носа впритул. Я рвала їх на схилі за цвинтарем рано-вранці, поки роса ще не висохла, і руки вже за кілька хвилин були мокрі по зап'ястки.

Цвинтар Сільвервейлу — невеликий, на відкритому пагорбі за останнім рядом будинків. Одинадцять рядів, старі плити в перших трьох, далі — дерев'яні хрести й простіші древні камені. Тут пахне землею, яку нещодавно копали, і підмерзлою травою. Батьківські могили — у четвертому ряду, поруч, і я знаю їх напам'ять, знаю, де просідає ґрунт навесні, знаю, яке каміння нахилилося і яке Том раз на кілька років вирівнював.

Нову могилу викопали вчора — крайня в останньому ряду, ще без каменя, тільки дерев'яний хрест з вирізьбленим ім'ям. Даріан ніс у кишені складаний ніж увесь минулий вечір, і я не питала навіщо, а він не казав — просто після того, як Валерія пішла з кузні, він сів на порозі хатини й різав дерево до опівночі. Хрест вийшов простий, міцний, без прикрас — такий, яким, мабуть, і був сам Том Грейсон.

Я поклала троянди на землю перед хрестом і не сказала нічого. Просто стояла й дивилася на ім'я, вирізьблене в деревині.

Даріан зупинився на крок позаду — дав мені простір, але залишився достатньо близько, щоб я відчувала тепло його присутності. Осінній вітер з гір проходив крізь пагорб і тягнув за собою запах диму — десь у селищі ще розбирали згорілі зруби, і цей запах лип до всього, до одягу, до волосся, до самого повітря.

— Він врятував мене, — сказала я нарешті. Голос вийшов рівніший, ніж я очікувала. — Завжди рятував мене. Ще з тієї ночі, коли загинули батьки, і до тієї хвилини, коли взяв амулет у руки.

— Він любив тебе.

— Знаю. — Я присіла, поправила троянди — кілька стебел лягли криво. — Я просто хотіла, щоб він побачив нас щасливими. Щоб він знав, що все скінчилося добре.

— Він бачить. — Даріан сказав це без вагань, без тієї напруженої паузи, що буває, коли людина не впевнена, чи вірить у те, що каже. — Я впевнений.

Я не відповіла. Може, він правий. Том завжди знав більше, ніж говорив, завжди читав ситуацію на кілька кроків уперед — можливо, він і зараз десь дивиться і рахує, наскільки точно все вийшло за його планом.

Батьківські могили були за п'ять кроків ліворуч. Я підійшла до них теж — ненадовго, просто поклала долоню на материн камінь, холодний і шорсткий під пальцями. Двадцять один рік — і я досі не знаю, чи навчилася з цим жити, чи просто навчилася не думати про це щодня.

Тепер знаю, що ви захищали. Тепер знаю, чому.

Сонце підіймалося над горами повільно, і тінь від хреста лягала довгою смугою через свіжу землю. Десь у селищі загавкав пес, потім замовк.

***

Наша хатина стояла порожня в тому особливому сенсі, коли предмети ще на місці, але присутність, яка давала їм значення, вже пішла. Дідусева  куртка на гачку в коридорі — та сама, темно-зелена, з продертим лівим кишенею — відізвалась болем в серці. Чашка на сушці — та, з якої він пив каву щоранку, із залишками кавового кола всередині. Книга на столі, закладена на сторінці сімдесят два…

Я зупинилася посеред кухні і дала собі хвилину просто стояти й дивитися на все це.

Треба зібрати речі. Це не моє рішення — воно вже прийняте, просто ще не озвучене вголос.

Дві торбини, в яких зміна одягу, кілька книжок із підвалу, трави — ті, що сушаться в пучках під стелею на веранді. Я рухалася по хатині методично, і Даріан не заважав — сидів на підвіконні й читав повідомлення від Джейсона на телефоні. Я знала, що він чекає слушного моменту показати мені.

— Читай вголос, — сказала я, не обертаючись. Складала трави в паперовий пакет.

Він трохи помовчав.

— Кайл Морган. Брат Райнера, повернувся з Європи три тижні тому. Джейсон каже, що він первісний мисливець — старша школа, спеціалізація на перевертнях з первісною кров'ю. Знає наше місцезнаходження. Клянеться помститися за брата.

Пакет з травами лежав у руках. Я зважила його — легкий, майже невагомий.

— Наскільки він небезпечний порівняно з Райнером?

— Джейсон пише «сильніший і досвідченіший». — Даріан опустив телефон. — Райнер сам його навчав.

Учень, що перевершив учителя. Я поклала пакет у торбину і взялася за наступний пучок — меліса, трохи зів'яла, але ще придатна.

— Тоді ми не можемо залишатися в Сільвервейлі. — Це вже не питання. — Поки я тут, громада під загрозою. Кайл Морган прийде за нами, і він прийде з підготовленою командою, і цього разу в нас не буде вовків за спиною, бо поклик працює лише раз.

— Я знаю.

— Ти знав ще вчора.

— Так. — Він зіскочив з підвіконня. — Чекав, поки ти дійдеш до цього сама.

В іншій ситуації я б, мабуть, образилася на таку тактику. Але Том робив те саме — завжди давав мені час прийти до правильного висновку своїм ходом, ніколи не підштовхував, тільки був поруч і терпляче чекав. Він навчив тебе цього, — зрозуміла я, дивлячись на Даріана. Або ти вже такий від природи, і тому він тобі довіряв.